Довга дорога на край світу: як коронавірус не пускав українську експедицію в Антарктиду

Довга дорога на край світу: як коронавірус не пускав українську експедицію в Антарктиду - Фото
Перезмінка українських полярників на станції Академік Вернадський. Фото Національного антарктичного центру
28.04.2020, 08:49

Через коронавірус і закрите небо подорож 25-ї антарктичної експедиції стала однією з найважчих і найтриваліших мандрівок до станції Вернадський

Материал также можно прочитать на русском языке

Декілька разів перезмінка українців, які уже рік прожили в Антарктиді, висіла на волосині. Часу їх замінити залишалось все менше - в Антарктиді починається зима, воду затягує крига, і станція стала б відірваною від решти світу на 8-9 місяців. 

Про пригоди полярників в Україні, Туреччині, Бразилії та Чилі LIGA.net розпитала керівника експедиції Юрія Отрубу. Команда якраз завершила розвантаження судна з запасами на рік і заступила на річну вахту на станції.

***

Березень 2020 року. Десятеро українців готуються до поїздки в Антарктиду. 

Це науковці - метеорологи, біологи, геофізики, а також лікар, кухар, системний механік, дизеліст-електрик, сисадмін.

Квитки замовлені, з урахуванням пандемії апарат штучної вентиляції легень та кисень додатково закуплені.

Усе змінює звернення Володимира Зеленського 13 березня. Він повідомляє, що кордони з 17 березня будуть закриті. 

“Ми планували справи за тиждень позакінчувати, мали ще 7 днів, а через пару год після виступу президента вирішили, що вилітатимемо 16 числа в понеділок. В авральному режимі нам шукали і міняли квитки: ми за два дні всі зібралися і приїхали в Київ на відліт. Закривали кордони і в нас, і в Чилі теж”, - розповідає керівник експедиції.

16 березня. Українські полярники вилітають з Борисполя до Туреччини. Поки були в небі, світ знову змінився. 

“Коли ми приземлилися і пішли на стійку реєстрації, виявилось, що рейсу до Колумбії не буде”, - пригадує Юрій.

Країни Південної Америки, які були наступним пунктом мандрівки, заборонили польоти через карантин. Впускали лише своїх громадян.

Команді довелося ночувати в турецькому аеропорту. З собою українці везли ще й близько 1200 кг вантажу: одяг та специфічне обладнання, яке не можна знайти в Чилі. 

Сидячи в аеропорту, зимівники з’ясовували, що ж тепер робити, і як повернутися додому, щоб не застрягнути в Туреччині.

“Спочатку нас мали вранці забирати літаком, не змогли. Тоді вирішили поїхати в готель, пробули там десь 4 дні. Потім нас централізовано забрали до Києва, тоді Sky up усіх туристів забирали”, - пригадує Отруба.

Додому в свої домівки експедиція повернутися не змогла - бо вже були за кордоном. Тож їх прямо з борту літака відвезли до містечка Макарів на ізоляцію в окрему будівлю.

На четвертий день ізоляції команді зробили ПЛР-тести, ще за кілька днів оголосили результати: усі негативні. 

Полярники не втрачали надії таки потрапити на станцію Вернадський замінити колег. 

Пробували виїхати до Туреччини, а звідти - чартерами в Південну Америку. Але все зривалося.

Раз доїхали до Києва, але автобус завернули - Туреччина, через яку знову планувався транзит, вже категорично не приймала іноземців. Наступна спроба теж застрягла ще на етапі дозвільних паперів. 

Нарешті четверта спроба стала успішною, українським дипломатам таки вдалося отримати дозволи на проліт експедиції і Чилі, і всіх транзитних країн.

Уночі 30 березня команда долетіла чартерним рейсом до Катару. Там пересіли на трансконтитентальні авіалінії до бразильського Сан-Паулу. Політ був не з легких і добряче тиснув на голову. Людей багато, усі в тісному контакті в одному приміщенні.

“Найважче було саме там - і психологічно, і з точки зору здоров’я. Якби хтось захворів і це потім виявилось, це 100% хрест на нашому проїзду далі. Хоча ми були в FFP2 (такі респітатори можуть захищати від вірусу, але не дають гарантії - Ред.), 15 годин просидіти в літаку, не знімаючи маску, неможливо”, - розповідає Юрій.

З Сан-Паулу полярники рушили чартером до чилійського портового міста Пунта-Аренас. Отримати дозвіл в’їзду в це місто було найскладніше. 

“Там уже був жорсткий карантин, місто за швидкістю поширення коронавірусу було на другому місці в країні після туристичного Сантьяго (столиці Чилі - Ред.)”, - пригадує Отруба.

Чилійська влада виставила жорсткі умови українцям: хочуть сісти на корабель до Антарктиди - мають ще два тижні посидіти в самоізоляції. Час підтискав, але вибору не було.

“Ми стараємося провести перезмінку наприкінці березня, бо тоді в Антарктиді закривається основна суднова навігація”, - розповідає керівник команди.

Не настільки залежить від погоди американська станція Палмер, за 60 км від української. Вони роблять перезмінку у черпні-липні. Можуть собі це дозволити, бо мають криголам і свій причал. 

“Навіть якщо буде лід чи битий лід, вони зможуть підійди до станції і висадити людей. У нас причалу немає. Якщо до нас судно прийде, і буде поганий лід, ми не зможемо його розвантажити - судно близько до берега не може підійти. Тому в нас така перезмінка”, - пояснює Юрій.

У Чилі українських полярників поселили до готелю, де майже нікого, окрім них, не було. Виходити з приміщення - заборонено. У Чилі вже був особливий стан, тому людей на вулиці практично не бачили - тільки озброєні патрулі карабінерів. Але дозволяли виходити на дах і спостерігати за краєдинами міста. 

Хвилювання нарешті зникло. “Бо з даху готелю ми бачили порт, де наш чекало судно - і могли видихнути”, - усміхається.

Сніданок у готелі був включений у проживання, обід та вечерю готував кухар експедиції. Оскільки готель - сімейного типу, кожен номер облаштований кухонним куточком.

Ранок, 13 квітня. Після двох тижнів чилійського карантину українцям дозволили завантажуватись на судно "Бетанзос" та відпливати до Антарктиди. 

Весь вантаж - шість фур продуктів плюс наукове обладнання - продезінфікували.

Увечері нарешті рушили. Від станції Вернадського команду відділяли ще 6 днів мандрівки водою через небезпечну протоку Дрейка - 400 км завдовжки і 820 км завширшки. Це найменша відстань, яка відокремлює Антарктиду від решти земної суші. Тут можуть бути страшенні шторми з високими хвилями в понад 10 метрів.

“Коли ми виходили з міста, метеоролічний прогноз був дуже поганий, передавали 30 вузлів вітру в Дрейку. Але нам повинно було десь пощастити”, - сміється керівник експедиції, розповідаючи про проходження протокою.

Погода українцям усміхнулася, максимальне хвилювання моря було 3 бали. Це не так уже й багато. Прохід був спокійним, одним з найкращих на пам’яті Юрія. А для нього це уже шоста зимівка в Антарктиді за 11 років.

Спочатку члени команди, які боялися морської хвороби, приймали таблетки від захитування. Але коли побачили, що Дрейк цього року “легкий”, перестали і спільно відпочивали. Ніхто не лежав.

20 квітня. Після більше місяця пригод зимувальники нарешті пришвартувались до станції Вернадський. Але часу розслаблятися не було. На українців ще чекало розвантаження 140 тон пального, шести контейнерів продуктів та кількох тонн обладнання.

21 квітня, ранок. Погода для розвантаження була нікудишньою, а часу - дуже мало. Розвантажували судно у вітер.

Спочатку вітер був до 30 вузлів, це десь 15-16 метрів за секунду. Але до кінця дня погода стабілізувалася, вітер стих, перестало сніжити.

Уже наступного дня Антарктида винагородила полярників хорошою погодою.

Оскільки час підтискав, річний запас харчів та пального й обладнання розвантажили менш ніж за 4 дні.

Хороша погода тримається на станції по нині. Зараз температура - мінус 3,5 градуси. Це нормально для цього періоду, пояснює Юрій. Адже станція Вернадський розташована не на самому континенті, а на архіпелазі острівів за 7 км від Антарктичного півосвтрова:

“Сильних мінусових температур у нас немає, бо море поряд, найнижче буває - 30 взимку, це наші серпень-вересень. Температурний рекорд по станції - 46 в 40-50х роках минулого століття”, - розповідає науковець.

Зимуватиме на станції одинадцятеро українців. Шестеро - уже не новачки, зимували тут хоча б раз. Інші п’ятеро на станції вперше. 

25-а експедиція продовжує всі спостереження попередніх команд, робитимуть унікальні дослідження з метеорології, океанографії, вивчатимуть "озонову діру", зміни магнітного поля Землі тощо.

У зимовий період, який ось-ось почнеться в Антарктиді, дослідники не зможуть виїжджати на човнах через лід. Тому поспішають зробити це найближчим часом. А коли почнеться антарктичне літо, почнеться гаряча робоча пора. 

Це стосується частини геофізичних спостережень, які можна робити на віддалених островах, та особливо - роботи біологів, які прив’язані до флори і фауни. Адже коли є сніг, у них немає доступу до рослинності, а тварини йдуть в тепліші краї. 

24-а експедиція уже мандрує додому, в Україну. Чому було настільки важливо їх замінити? Юрій пояснює: якби попередня експедиція залишилася ще на рік, усе одно б довелося фрахтувати судно, привозити їм всю провізію та обладнання, і забирати звідти всіх дослідників, які приїхали “на сезон”, тобто на час антарктичного літа - таких було близько двадцяти.

“У будь-якому разі були б витрачені кошти, щоб забрати людей. І з психологічної точки зору відзимувати в Антарктиді навіть рік досить важко. Під кінець втомлюєшся, хочеш додому побачити рідних, зелену природу. Бо тут каміння і білий сніг - більше нічого. Ще хіба влітку приходить живність - пінгвіни, тюлені...”. Залишатися на другий рік без перерви - дуже важко і психологічно, і з точки зору фізичного здоров'я.

Попри це, Антарктида закохує в себе частину полярників. І Юрій - один з них: “Приїхав додому - і за кілька місяців починаєш ностальгувати за тим, що було тут”.

Усі фото зі сторінки Національного антарктичного наукового центру у Facebook

Ірина Андрейців
Ірина Андрейців
редакторка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Комментарі

Останні новини