Прагматика не-капітуляції: як боротися з агресором дипломатією

Прагматика не-капітуляції: як боротися з агресором дипломатією

ассоциированный эксперт Международного центра перспективных исследований
15.10.2019, 16:01

Будь-яке врегулювання на Донбасі так чи інакше впирається в небажання Росії йти на поступки. Що може зробити для зміни цієї ситуації дипломатія?

Конфлікт на Донбасі не вдалося вирішити або хоча б заморозити кавалерійським наскоком - тим більше наскоком, позбавленим яких би то не було нових ідей. Ситуація передбачувано рухається до реалізації найбільш безпечного й передбачуваного для всіх сценарію, яким виступає збереження нинішнього стану конфлікту низької інтенсивності.

Спочатку було ясно, що змінити щось у цій траєкторії буде дуже складно. Занадто висока ціна, й зовнішня і внутрішня. Конфлікт уже занадто інтегрований у політичні структури і схеми України, Росії та й регіональної безпеки. До нього звикли, його навчилися використовувати. Зручніше й вигідніше вчитися використовувати його й надалі, ніж мати справу з ризиками, невизначеністю та в кінцевому підсумку політичною ціною будь-якого варіанту врегулювання.

Продовження конфлікту в нинішньому вигляді, звичайно, теж має свою ціну - і тепер, після невдалої спроби знайти легкий компроміс - ця ціна для нас виросте. Занадто багато авансів і натяків було зроблено нашим міжнародним партнерам, щоб спробувати зіграти з ними в ту ж гру, що і з українськими виборцями та відходити від відповідальності за рахунок абстрактності обіцянок.

Статистика останніх десятиліть і сучасний стан міжнародної політики підказують, що продовження конфлікту в поточному стані протягом декількох років, а можливо й десятків років, виступає базовим сценарієм, так званим «станом-аттрактором». Час теж грає на боці такого розвитку подій: з кожним роком реінтеграція окупованих територій стає все складнішою з різних причин.

Це означає, що такі спроби змінити щось у конфлікті, ким би з українських президентів вони не робилися, вимагатимуть більшої підготовки та урахування досвіду попередніх помилок. Взагалі-то, звичайно, краще, особливо в нашій непростій ситуації, вчитися на основі теорії, а не на власних помилках. Але якщо все-таки ми продовжимо в традиційному дусі, то основних таких помилок можна виокремити три.

По-перше, ми увійшли в переговори без глибокого розуміння інтересів опонента, і, цілком ймовірно, без повного розуміння власних інтересів. Загальноідеологічні розмови на тему того, як Росія прагне знищити українську державність, гарні для внутрішнього споживання, а для переговорів потрібна конкретика та прагматизм. За жорсткою переговорною позицією Росії - вона теж не про державність, а про закриття питання з Кримом і повернення України до позаблоковості - стоять більш конкретні інтереси та наступні цілі. Саме для більш повної їх картини важливим було пряме спілкування між президентами та загалом як можна більш відкритий обмін інформацією з цих питань. Більш глибоке вивчення Росії, розуміння механізмів її політики необхідне для будь-яких переговорів із нею.

По-друге, у нас спостерігається явний дефіцит довгострокового бачення - як двосторонніх відносин із Росією, так і загальної структури безпеки в Європі  та місця України в ній. Тактичні кроки на кшталт обміну людьми, розведення військ або встановлення перемир'я, ведуть до більш широких умов вирішення конфлікту та до встановлення в Європі нових правил гри. Саме ці правила цікавлять європейців і американців, і ми маємо знати, які правила вигідні нам. По-третє, ні у нас, ні у росіян не було цілісної логіки переговорного процесу, а замість неї вийшли спонтанні обговорення окремо взятих питань. Основи теорії переговорів: продовжувати інтегративну фазу до останнього, і потім переходити до торгів розподілу. Жоден із елементів конфлікту, за винятком обміну утримуваними людьми, ми не змогли уявити як загальну проблему, що вимагає спільних зусиль для вирішення. Фактично, інтегративні переговори закінчилися 7 вересня. Далі почалася гра «хто кого першим обдурить», в умовах якої йти на будь-які поступки занадто дорого.

Так звані «проблеми з комунікацією», що згадуються у нас повсюдно в якості статті для списання всіх помилок, як раз не грали важливої ​​ролі. З одного боку, комунікувати було нічого. З іншого, ніякої спосіб і формат спілкування на таку болючу тему не знижував би внутрішнього політичного тиску на президента. Тема конфлікту на Донбасі давно стала важливим елементом внутрішнього політичного життя в Україні, джерелом постійних звинувачень у зраді національних інтересів та інструментом маніпуляції громадською думкою. Очевидно, була недооцінена роль тих, хто зацікавлений у продовженні конфлікту в поточному вигляді й не зацікавлений в жодному врегулюванні взагалі.

Найважче долати силу тертя спокою. Вести переговори зі слабкої позиції теж складно. Цілком може бути, що чергові п'ять-сім років Україна зможе використовувати для того, щоб стати сильнішою - в першу чергу в плані ефективності  й інституцій - але може бути і навпаки. Й тоді ми знову повернемося до проблеми вирішення конфлікту, але в інших умовах. Із шансами зробити нові помилки.

Читайте матеріал російською: Прагматика не-капитуляции: как бороться с агрессором дипломатией

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net

Коментарі

Останні новини