Ярослав Романюк: Треба повернути повноваження ВСУ і додати нові

07.06.2013, 13:28
Ярослав Романюк: Треба повернути повноваження ВСУ і додати нові - Фото
Ярослав Романюк

Новий голова Верховного суду Ярослав Романюк - про те, що зміниться в роботі однієї з вищих судових інстанцій України

Голова Верховного суду України Ярослав Романюк, обраний на цю посаду 17 травня, ще не встиг переїхати в новий кабінет, але вже пропонує масштабну реформу суду. ВСУ готує законопроект про розширення повноважень, яких суд був позбавлений в 2010 році в результаті судової реформи Андрія Портнова, президентського радника з правових питань. На думку експертів, головною причиною звуження повноважень ВСУ було прагнення влади максимально обмежити можливості тодішнього голови суду Василя Онопенка - людини, близької до Батьківщини. Онопенко цю реформу нещадно критикував, прогнозував крах судової системи і "розгул суддівського свавілля", - але безрезультатно. Тепер, коли Верховний суд України очолив, як стверджують в опозиції, більш лояльний до Банкової Ярослав Романюк, тема розширення повноважень суду знову стала актуальною.

В інтерв'юЛІГАБізнесІнформ Ярослав Романюк розповів, навіщо ВСУ розширені повноваження, як до цієї ідеї ставляться Андрій Портнов і Віктор Янукович і чому ВСУ не потрібно право на законодавчу ініціативу.

- Ви вже неодноразово наполягали на необхідності розширення компетенції Верховного суду. Які конкретно повноваження вам потрібні, і чи означає це скасування судової реформи 2010 року?


- Судова реформа 2010 була послідовним продовженням перетворень в судово-правовій системі, які почалися раніше: у 2001 році була проведена "мала" судова реформа, в 2002-му прийнятий закон про судоустрій і, нарешті, в 2010-му - закон про судоустрій і статус суддів, ініційований президентом Януковичем. В результаті три роки тому було завершено створення чотирирівневої судової системи. Були визначені касаційні суди по всіх юрисдикціях: Вищий господарський, Вищий адміністративний, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. У підсумку Верховний суд на сьогодні є четвертою ланкою судової системи. Аналогічна чотирирівнева система функціонує в ряді європейських держав - наприклад, Іспанії, Німеччині, на пострадянському просторі це Росія, Білорусь, Казахстан.

Я хочу відразу правильно розставити акценти. Коли ми наполягаємо на необхідності розширення компетенції Верховного суду, то не маємо на увазі відновлення повноваження розглядати справи в касаційному порядку, які ми тимчасово і вимушено виконували по цивільних і кримінальних справах до 2010 року. Це безперспективна справа.

- У такому разі, яких повноважень бракує Верховному суду України?

- Наше головне завдання - забезпечення однакового застосування однієї і тієї ж норми права різними судами, насамперед, з метою реалізації принципу рівності всіх перед законом і судом. Як у демократичних державах Європи. Верховний суд і раніше здійснював цю функцію. Але для того, щоб виконувати її в повному обсязі, нам необхідні додаткові повноваження. Хочу підкреслити - навіть тих прав, які були у Верховного суду до 2010 року, для досягнення цієї мети було недостатньо.

- Тобто ви хочете розширити рамки, що існували до 2010-го?

- Так. До 2010 року Верховний суд діяв і як суд касаційної інстанції, і як суд, що забезпечує єдність судової практики. У 2009-му, будучи найвищим судовим органом, ВСУ постановив близько 56 тисяч судових рішень, за допомогою яких направляв практику в правильне русло, на них орієнтувалася вся судова система. Крім того, Верховний суд мав можливість вивчати судову практику з виїздом на місця, проводити узагальнення, давати рекомендаційні роз'яснення. І цього все одно було недостатньо. Подальше обмеження повноважень відразу позначилося на правозастосуванні. Про це красномовно свідчать статистичні дані: за 2012 рік ми розглянули всього 769 справ.

При цьому в 2009 році, коли Верховний суд розглядав справи у зв'язку з неоднаковим застосуванням однієї і тієї ж норми і матеріального, і процесуального права, у цивільних справах до нас звернулося близько тисячі осіб. У 2012 році, коли підстав для звернення до ВСУ стало менше, з цих мотивів надійшло більше 3 тисяч звернень. Таким чином, відбулося різке зростання випадків, коли особи подають заяви у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм закону різними судами.

- У чому конкретно причина такого сплеску?

- У тому, що у Верховного суду значно зменшилася можливість за допомогою постанови судових рішень впливати на формування судової практики, давати рекомендаційні роз'яснення законодавства. Сьогодні у нас відсутні повноваження щодо контролю за правосуддям безпосередньо з виїздом до судів, проведення узагальнень судової практики. Тому ми зараз ставимо перед собою завдання надати ВСУ більше повноважень не в особистих інтересах, а з метою реалізації принципу верховенства права, в кінцевому результаті - в інтересах суспільства в цілому.

ВСУ потрібно право прийняття остаточних судових рішень за наслідками розгляду справ. Формально таке право є і зараз, але здійснити його фактично неможливо 
- Які повноваження ви маєте на увазі?

- По-перше, право прийняття остаточних судових рішень за наслідками розгляду справ. Формально воно є і зараз, але здійснити це повноваження фактично неможливо. Сьогодні предметом перегляду у ВСУ є тільки рішення судів касаційної інстанції. Але при цьому ми не маємо права скасовувати або змінювати помилкові рішення апеляційних та місцевих судів. У результаті ми змушені направляти справи на новий касаційний розгляд, що істотно затягує терміни їх вирішення. Тобто, ми добиваємося, щоб ВСУ міг переглядати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а також приймати свої остаточні рішення.

По-друге, в результаті судової реформи з метою забезпечення єдності судової практики ВСУ надано надзвичайно важливе повноваження. Зараз правовий висновок, зроблений Верховним судом у рішенні, обов'язковий не тільки для сторін, а й для всіх органів державної влади та судів. Я навіть не можу назвати іншу державу Європи, що належить до континентальної правової системи, у якій рішення Верховного суду мають таку юридичну силу. Це дуже прогресивна новела, але даного механізму недостатньо у зв'язку з невеликою кількістю розглянутих ВСУ справ. З іншого боку, така обов'язковість правових висновків сьогодні має декларативний характер. У зв'язку з цим ми пропонуємо передбачити, щоб їх недотримання судом було підставою для оскарження відповідного судового рішення.

Ще необхідно розширити перелік підстав для звернення осіб до Верховного суду. Зараз це можливо тільки при неоднаковому застосуванні судами однієї і тієї ж норми матеріального права. Але нерідкі випадки, коли суди застосовують різні закони до одних і тих же правовідносин. При цьому Верховний суд дану ситуацію виправити не може. Поширений приклад: незаконне заволодіння автомобілем або квартирою з подальшим відчуженням та укладенням низки відповідних договорів. В одних випадках суди вважають, що необхідно визнавати недійсними всі договори і шляхом реституції повертати сторони в первісний стан. Інші суди у цих суперечках застосовують віндикацію (позов про повернення власності первинного власника, - ред.) І для того, щоб ВСУ міг розглядати і такі справи, необхідно сформулювати підставу для звернення до Верховного суду по-іншому - порушення єдності судової практики, як, наприклад, в Російській Федерації, Іспанії. Це більш широке поняття.

- Раніше судді ВСУ виїжджали моніторити ситуацію на місцях. Плануєте повернутися до цієї практики?

- Так, щоб ВСУ міг ефективно направляти судову практику в правильне русло, ми повинні володіти інформацією про ситуацію на місцях: які тенденції в судовій практиці, які категорії справ з'являються. Сьогодні багато категорій справ у ВСУ взагалі не надходять, багато судових рішень зовсім не оскаржуються, оскільки з їх допомогою реалізуються різні зловживання, набувається право власності. Коригувати помилкову судову практику потрібно своєчасно. Тому слід було б відновити повноваження ВСУ вивчати здійснення правосуддя безпосередньо в судах, щоб ми знали про сформовану практику, і за результатами такої роботи могли приймати постанови пленуму Верховного суду, які носили б рекомендаційний характер. Нас іноді запитують, чи потрібно, щоб вони були обов'язковими. Моя думка - ні, не треба. Обов'язковість - це вже ознака нормотворчості, якою повинна займатися законодавча влада, а не судова. На мій погляд, авторитету Верховного суду достатньо для того, щоб його рекомендації бралися до уваги. У всякому разі, це перевірено часом - і на сьогодні постанови ВСУ, прийняті багато років тому, затребувані: на них посилаються судді, прокурори, практикуючі юристи, адвокати.

Необхідно також підкреслити - помилки в судовій практиці потрібно упереджувати, а не тільки виправляти вже допущені. З цією метою ми відстоюємо ще одне повноваження, необхідне ВСУ, яке можна запозичити із законодавства Франції. Йдеться про так званий преюдиційний запит. Зокрема, суд, зіткнувшись з проблемою тлумачення норм закону, має право зупинити провадження у справі і звернутися з запитом до найвищу судову інстанцію за роз'ясненням, як правильно застосувати норму. Це роз'яснення згодом стає орієнтиром для всіх судів, які розглядатимуть аналогічні справи. Для нашої держави це надзвичайно актуально. У нас періодично виникає наплив певної категорії однотипних справ. Згадайте, спочатку були справи, пов'язані з перерахунком військових пенсій, потім - соціальні виплати чорнобильцям, шахтарям, дітям війни. Щоб заздалегідь направити практику в правильне русло, було б доцільно надати таке повноваження Верховному суду, ніж згодом переглядати десятки, сотні або навіть тисячі справ і скасовувати рішення по них, у разі якщо ВСУ знайде помилку в правозастосуванні.

І, нарешті, ми пропонуємо внести корективи в законодавство і право ВСУ переглядати справи у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм процесуального права, а не тільки матеріального. Я маю на увазі передусім фундаментальне право громадян на розгляд справи в суді. Буквально минулого тижня ми ознайомилися з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Мосендз проти України". Мати загиблого під час проходження служби військовослужбовця звернулася зі скаргою проти України після того, як наша держава не змогла забезпечити ефективний судовий захист. При цьому у розгляді справи відмовили суди як цивільної, так і адміністративної юрисдикції, - зробили висновок, що даний спір не належить до їх компетенції. У результаті справа розглядалася Європейським судом. Чому? Тому що в Україні немає органу, який ставив би крапку в питаннях розмежування юрисдикції. Ми переконані, що саме ВСУ, в якому зосереджується розгляд справ усіх юрисдикцій - і громадянської, і господарської, і кримінальної, і адміністративної, - повинен був вирішити цей спір у межах національної судової системи. Такі справи не повинні надходити на розгляд Європейського суду з прав людини, який все одно в глобальному сенсі не вирішив цю проблему, а просто констатував, що Україна не забезпечила здійснення права громадянина на розгляд справи судом.

- Це дасть можливість надалі зменшити кількість скарг українських громадян, які надходять до Євросуду? З 2010 року їх кількість суттєво збільшилася.

- Ми на це розраховуємо.

Якщо Верховний суд отримає право законодавчої ініціативи, то він буде втягнутий в політичний процес. Цього допустити не можна 
- Спікер Верховної Ради Володимир Рибак вважає, що ВСУ потрібно надати ще одне повноваження - включити суд до переліку суб'єктів, які можуть пропонувати внесення змін до Конституції. Ви готові взяти на себе цю, по суті, законотворчу функцію?

- Україна - європейська демократична держава, яка ставить стратегічною метою інтеграцію до ЄС. Це означає, що ми повинні послідовно приводити своє законодавство у відповідність з європейськими стандартами.

У зв'язку з цим, зокрема, наша держава сповідує принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Завдання судової влади - бути арбітром між законодавчою і виконавчою. Механізм здійснення цієї функції судової влади надано виключно правовий. Суди повинні бути повністю усунені від політичних процесів. Сам по собі законотворчий процес є політичним, він передбачає досягнення певних домовленостей, взаємних поступок між політичними силами. Якщо Верховний суд матиме право законодавчої ініціативи, то він буде втягнутий в політичний процес. Цього допустити не можна. Раніше у ВСУ було таке повноваження, але в 1996 році при прийнятті Конституції України відмовилася від цього. Єдина держава Європи, яка сьогодні зберегла таке повноваження Верховного суду, - це Російська Федерація. Надання ВСУ права законодавчої ініціативи було б кроком назад. Але ВСУ не відсторонений від законотворчого процесу - на сьогодні ми даємо висновки до законопроектів, які стосуються судової системи та здійснення правосуддя. Інша справа, що ці висновки ні до чого не зобов'язують. Тому ми добиваємося надання їм обов'язкової сили.

- Відразу після призначення на посаду голови ВСУ ви повідомили журналістам, що законопроект про розширення повноважень Верховного суду вже готується. Хто його розробляє?

- Верховний суд бере активну участь в цьому процесі. Над законопроектом щодо розширення повноважень ми зараз інтенсивно працюємо.

- Свої пропозиції щодо розширення повноважень ВСУ ви вже обговорювали з президентом Януковичем і з Андрієм Портновим, який на Банковій курирує питання судоустрою?

- Ми обговорювали це з президентом, він наші новації сприймає. Андрій Володимирович теж поінформований про те, що ми розробляємо відповідний законопроект, і ознайомиться з ним, коли він буде підготовлений. Державна влада єдина, і вона зацікавлена ​​у підвищенні ефективності судової системи, яка гарантувала б надійний судовий захист своїм громадянам. Ми ж не ставимо питання про те, що у суддів ВСУ недостатньо повноважень, і тому ми з примхи добиваємося їх розширення. Ми стверджуємо, що вони нам необхідні для реалізації громадських інтересів щодо забезпечення ефективних національних засобів судового захисту, утвердження принципу верховенства права.

- Навіщо ж було в 2010-му позбавляти ВСУ повноважень, щоб тепер їх повертати?


- Основна зміна, що сталася в 2010 році, - це формування чотирирівневої судової системи і створення суду касаційної інстанції у цивільних і кримінальних справах.

- Так, але навіщо скоротили інші повноваження?

- Очевидно, припускали, що введення інституту обов'язковості правових висновків ВСУ дозволить йому за допомогою цього механізму вирішити завдання забезпечення однакового застосування законодавства, однак на практиці цього виявилося недостатньо. Закон 2010 року працює, причому ефективно, але потребує удосконалення окремих положень. Для цього потрібно зробити певні кроки. Ще раз підкреслюю: навіть тих повноважень, які були передбачені попереднім законом про судоустрій, все одно було недостатньо для забезпечення в державі єдності судової практики.

Досьє на Ярослава Романюка
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Комментарі

Останні новини
Загрузка...