У полоні у ЛНР. Інтерв'ю з журналістом, який зумів вибратися

07.07.2014, 10:13
У полоні у ЛНР. Інтерв'ю з журналістом, який зумів вибратися - Фото
Макс Осовський (фото - Facebook)

Будні ЛНР: вас можуть заарештувати, бити і вирішувати в підвалі - жити вам чи ні. Свідоцтво Максима Осовського

Луганські журналісти Макс Осовський і Слава Бондаренко провели в полоні у терористів майже три дні - бойовикам, що зупинили їх в день виборів президента на посту біля міста Щастя, не сподобалися журналістські посвідчення телеканалу із Західної України і недешеве стрімерське обладнання. Весь час, який вони провели в будівлі захопленого СБУ, у них намагалися з'ясувати, чи мають вони відношення до міфічного Правого сектору та українських військовослужбовців. Максим після звільнення тиждень пролежав у лікарні в Броварах, а Слава досі не може згадати, що сталося з ним в Луганську - жартує, що тепер йому доведеться заново знайомитися з напарником по полоні.

В інтерв'ю ЛІГАБізнесІнформ Макс Осовський розповів про те, як це - бути в полоні у терористів.

Як вийшло, що вас взяли в заручники?

- Я до полону два місяці стрімив в Луганську - зняв всі захоплення, в тому числі будівлі СБУ. Українські ЗМІ отримували картинку з Луганська від мене. Була ще дівчина Валя, але вона стрімила для Криму та Росії. І ніяких проблем не було. Поки в кінці травня Слава не звернувся до мене: є замовлення від телеканалу ZIK на стрім виборів президента. Я погодився - чому б і ні.

- У вас був відпрацьований якийсь маршрут, по якому ви пересувалися?

- Так, ми самі його прокладали. З самого ранку 25 травня в Луганську пострімілі одну ділянку, але там все було закрито, люди підходили періодично і не могли проголосувати. Потім сіли в таксі і поїхали на північ області: Сватове, Кремінна. Там виборчий процес йшов швидше, але явка була низькою, максимум 30%. Хотіли ще проїхати в Рубіжне та Лисичанськ, але український блокпост нас не пропустив. І ми вирішили повернуться тим же шляхом до Луганська. Був уже пізній вечір, годин десять. На посту біля Щастя нас зупинили представники ЛНР і почали обшукувати машину - рюкзаки, речі. Знайшли обладнання для стріму, наші журналістські посвідчення, контракт з ZIK. Після цього сказали: ну все, поїдемо зараз в СБУ. Якщо чесно, я навіть не злякався: до цього автоматники мене вже туди возили, коли я стрімив так званий референдум 11 травня. Але тоді тільки паспорт перевірили, прописку, розпитали і відпустили. Хвилин десять.

- Чому цього разу допит затягнувся майже на три доби?

- Таксист привіз нас в СБУ і поїхав. Нас двох супроводили до приймальні. Спочатку спілкувалися ввічливо, а потім почали ритися на сторінках Facebook, знайшли багато проукраїнських гасел, проукраїнських друзів, листування. І, як я зрозумів, почали підозрювати в тому, що ми пов'язані з українською армією і Правим сектором. Після цього почали бити. Вони потім, до речі, пояснили, за що били: по-перше, тому що ми зрадники, продалися українському телеканалу, а по-друге, вибивали інформацію про Правий сектор.

- Вони справді вірять в Правий сектор?

- Вони реально у все це вірять. Що в Росії їм буде краще, що владу в Україні захопили, що це все Європа спеціально зробила, щоб знищити російський світ і все слов'янство.

- Били саме за проукраїнську позицію?


- Мене це більше всього дивує. Вони ж мене постійно бачили, коли я стрімив в Луганську. Але коли били - така ненависть була, ніби зловили зрадника. Ненависть в очах, жорстокість. Погрожували бензином облити, розстріляти, аби сказали, що їм потрібно.

- Як довго все це тривало?

- Приблизно годин з 12 ночі до 5 ранку нас били. З перервами. Спочатку мене били залізною арматурою зарезиненою, але недовго - їм здалося, що вони мені руку зламали, і арматуру відклали в сторону. Потім мене били в основному мережевими шнурами від комп'ютера - по ногах, руках, спині. Я так розумію, у них було завдання: обличчя не чіпати. До голови приставляли пістолет, націлювали автомат на ноги. Але більше залякували. В СБУ ніхто в нас не стріляв би. Якби треба було, - вивезли подалі і розстріляли.

А В'ячеслава відвели в іншу кімнату і, судячи з сухих ударів, били саме прутами, - йому ребро зламали, наскільки я знаю. Хоча він вже в СБУ приїхав трохи не в собі: дивився нерозуміючими очима, не розумів абсолютно, що відбувається, кілька разів, поки ми ще разом були, втрачав свідомість. Коли його повели, я тільки звуки ударів чув - ні криків, ні стогонів. Думаю, вони його навіть в несвідомому стані били, коли він лежав.

Пам'ять у нього до цих пір не відновилася, він жартує, що будемо заново знайомитися.

- Чому Славу привезли в будівлю СБУ не в собі? Що сталося на блокпосту?

- Нас на блокпосту окремо допитували. І його там, можливо, вдарили. Я точно бачив, як його били в живіт, але судячи з того, що кажуть лікарі - у нього гематома в голові, - могли ще й прикладом вдарити. Він вже по дорозі в СБУ був тихий і неговіркий.
Приблизно годин з 12 ночі до 5 ранку нас били. З перервами. Спочатку мене били залізною арматурою зарезиненою, але недовго - їм здалося, що вони мені руку зламали, і арматуру відклали в сторону. Потім мене били в основному мережевими шнурами від комп'ютера 
- Що було потім?

- Коли розвиднілося, до мене підійшов один з них і сказав: все, більше вас бити не будуть, роби відеозвернення.

- Навіщо?


- Відеозвернення робив для них, що нібито ми спеціально працювали на телеканал, щоб односторонньо і однобоко висвітлювати хід виборчого процесу.

- А куди потім відео пішло?

- Я не знаю. Швидше за все, в інтернет пішло і все. Вони ще, коли випускали, хотіли, щоб я з російськими каналами поспілкувався, але я сказав - не хочу. Вранці прийшли їхні медики, почали нам колоти знеболювальне, В'ячеслава спробували привести до тями, - він просто сидів і втрачав свідомість. Потім відправили в підвал.

- Підвал там же в будівлі СБУ?

- Так. Це тир, а у них там стрільбище. Вони по кілька разів на день приходять, стріляють. І там же перебувають ув'язнені, які не представляють особливої ​​небезпеки - тимчасові. Кажуть, ще один є підвал, там серйозніші хлопці сидять, військові та ті, хто з ними пов'язаний.

У підвалі було близько десяти чоловік. Кімната величезна. Ніяких умов - ні ліжок, ні туалетів, ні умивальників. П'ятеро заручників з ЛНР, їх теж жорстоко побили, як мені розповідали - за мародерство: у якоїсь жінки золото забрали, автомобіль. Двоє з Батьківщини, чоловік і хлопець. І ще хлопці були, але я з ними не спілкувався майже.

В'ячеслав у підвалі постійно спав. Іноді прокидався, не розумів, де знаходиться, і казав: "Макс, нам же ще сьогодні зйомку робити". Не розумів: "А ми що, в Луганську? А тебе що, били? А мене що, били?" Абсолютно дезорієнтований був.

Славі хлопці спорудили щось на зразок ліжка, тому що він спав весь час.

- Твоїх рідних сповістили про те, що ти в полоні?

- Увечері, через добу, мені дали подзвонити батькам. Мій телефон і планшет у мене як відібрали, так і не повернули. Спасибі, хоч паспорт віддали - Славі не віддали. Зателефонувати дозволили, тому що пішла інформація, що почали розстрілювати заручників - тоді в Донецьку якраз атакували аеропорт, і в інтернеті повідомили, що нас теж убили. Батьки телефонували в ЛНР, почали біля СБУ кричати, і комендант дав телефон.

Переночували другу ніч. У вівторок вдень викликали в їх слідчий відділ і кажуть: ми вас перевірили, все нормально. Не вибачалися, що били. Але запропонували: мовляв, ти нормально стріми ведеш, давай працювати з нами - будеш у нас на всіх засіданнях, на всіх мітингах. Що мені було їм відповідати? Я кажу: звичайно, давайте. Стан був - аби вирватися. Мене проводили до батька, - він чекав у тій же приймальні, де нас били. Нас вивели через чорний хід. І все. Батьки вже заздалегідь зібрали мені речі, я зразу на потяг і поїхав.

Мене відпустили в обід, а Славу вже пізно ввечері. Я після звільнення лікувався в Броварах, мені допоміг Громадський сектор Євромайдану, а телеканал ZIK оплатив санаторій у Львові. Слава теж довго лікувався, в Києві, але до цих пір не все пам'ятає. І це навіть добре, що він всього цього не пам'ятає - не треба йому це згадувати.

- Решту заручників, яких ти бачив у підвалі, звільнили?

- Так. Тих п'ятьох, які з ДНР, звільнили ще перед нами, і двох з Батьківщини теж. Потім нас. Там ще хлопець був з Алчевська, його начебто теж недавно відпустили, але він просидів в СБУ більше місяця. Вони його використовували як хотіли: прибирав, посуд мив.

- Кого ти бачив в СБУ? Це місцеві, луганчани - або заїжджі?

- У будівлі СБУ я бачив в основному місцевих. А приїжджі, я так розумію, стріляють на блокпостах. Туди ж особливо тих, хто проштрафився, відсилають. Вночі в будівлі СБУ дуже мало народу залишається, його навіть нікому охороняти. Я так розумію, просто луганчани вночі йдуть додому, спати, а вранці приходять. Але це тільки моє припущення. Ще чеченця бачив.

- У них є якась ієрархія? Хто ними керує?

- Я не знаю. Наскільки я зрозумів, в будівлі СБУ головний - комендант. Є слідчий відділ, відділ контррозвідки, хотіли ще створювати якийсь економічний відділ. Деякі люди реально з благими думками намагаються щось робити, але все наперекосяк. Поки вони можуть жити тільки тим, що інкасаторські машини грабують і авто відбирають.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини