Покальчук: Суди над Тимошенко і Луценком для влади надто невдалі

20.07.2011, 13:34
Покальчук: Суди над Тимошенко і Луценком для влади надто невдалі - Фото
2a7891a5d99d47d53e3edd9aa5881f23.jpg

Тимошенко ще судитимуть й судитимуть, але такі ж претензії можна пред'явити всім нашим великим політикам… Від протестних настроїв до протестних дій в Україні дуже велика відстань… Агнецями на заклання можуть стати Табачник і Азаров

Соціальний психолог і політолог Олег Покальчук (на фото) в інтерв'ю ЛІГАБізнесІнформ розказав, що суспільне неприйняття реформ, що проводяться в Україні, не означає неприйняття влади загалом. З його слів, сам факт невдоволення реформаторською діяльністю керівництва країни навряд чи здатний спровокувати суспільство на активні протестні дії. Насамперед, з причин чисто демографічних.

- Опозиційні політики говорять, що в суспільстві наростає протестний настрій. Видають бажане за дійсне або нація насправді готова протестувати?

- Опозиції, в принципі, властиво заявляти, що наростають протестні настрої. Безумовно, в будь-якому суспільстві вони є. Але як психолог скажу, що від протестних настроїв до протестних дій, особливо в нашій країні, дуже велика відстань. Політична нація в Україні не сформована. У тріаді етнос-народ-нація ми знаходимося в стані народу, який вже себе усвідомив і розвивається. Але це дуже тривалий процес. Тому говорити будь-кому з політиків від імені всієї нації - або надмірна пихатість, або малоосвіченість.

- Перехід від настроїв до дій - питання довгострокової перспективи?

- Це питання масштабу. У масі своїй суспільство прагне або розвитку, динаміки, або стабільності. Наше - стабілізації: демографія свідчить про старіння, як, однак, і в Європі. А літні люди прагнуть спокою і комфорту. Ось цей настрій є репрезентативним, за ним треба прогнозувати й оцінювати майбутні соціально-політичні зміни.

Окремі групи людей, у яких є прагнення до саморозвитку й самореалізації, звичайно, можуть здійснювати якісь більш активні, може, навіть агресивні дії, але вони не будуть пов'язані з політикою в тому вигляді, в якому того хотіли б політики. Якщо, звичайно, це не буде провокація.

- Як ви оцінюєте реформаторську діяльність влади?

- З повільно наростаючим схваленням. Будь-яка послідовність дій, яка веде до будь-яких змін, позитивна. Тому що будь-яка дія краще, ніж розмови про дію, як би гарно вони не звучали. Навіть негативна дія, якщо вона має якісь соціальні наслідки, змушує систему рухатися в якомусь напрямі. У поганому або доброму - це оцінна думка і вона цілком залежить від того, по який бік асфальтового катка знаходиться людина. Метафорично кажучи, при масовому будівництві сучасних, всім потрібних доріг, когось можуть і загорнути в асфальт. Але оскільки влада починає щось робити і це "щось" набуває все більш виразних рис, це цікаво.

- Цікавість викликає бажання влади щось робити або самі дії?

- Дії. Про красиві бажання ми вже наслухалися за 20 років, і чим красивіше було бажання, тим мерзотніше крадіжка. Так і зараз це у влади не внутрішнє бажання реформ, а зовнішній тиск, який на нас чинить МВФ і Всесвітній банк. І в цьому тиску, в цих вимогах є також пакет соціально-політичних змін, яких Захід, помітьте, за свої гроші, вимагає від України. Просто на цю владу прийшовся час, при якому вже фізично неможливо уникнути змін.

- Чому таке сильне суспільне неприйняття реформ?

- Воно має значною мірою естетичний характер. Опозиція грає саме на цьому полі: влада - це "фу-у", яка негарна, її представники не так розмовляють, не так ходять, не так вдягаються. Що стосується економіки, то три чверті людей в ній нічого не розуміють, не лише в макроекономіці, але й бюджетному процесі. Тому на цій темі дуже легко спекулювати.

Реформи це ще й збиток для споживчого кошика, до якого люди звикли. Демографічна ситуація говорить, що переважна більшість людей за віком і за можливістю заробляти гроші знаходяться в рамках світовідчуття, мірило якого - тільки комунальні тарифи.

- Чи означає неприйняття реформ неприйняття влади загалом?

- Ні, звичайно. Скажу, напевно, неполіткоректно. Люди взагалі не розуміють, що таке влада. Вони й не повинні розуміти. Народ цікавить не сама влада, а споживання продуктів влади. І влада цим, звичайно, зловживає. Тобто влада обманює народ, а народ обманює владу. Це обопільний процес, в якому злочинець і жертва періодично міняються місцями, тому що жодний злочин не може здійснюватися без свідомої участі жертви. Про це розказує спеціальний розділ в криміналістиці, який називається віктімологія. Те, що називається віктимною поведінкою, українцям дуже властиво.

- Чому суди над опозиційними політиками в суспільстві викликають великий резонанс?

- У нас два суди над опозиціонерами, які надто невдалі для діючої влади з точки зору піару. Вони дуже незграбно проводяться. Я не маю на увазі юридичну сторону питання, не юрист.

Влада не могла не затіяти ці процеси, вони їй були надто необхідні. Луценко, теоретично, повинен був просидіти стільки ж, скільки просидів Колесніков, це було б справедливо. Але треба ж враховувати характер Юрія Віталійовича, його журналістський досвід і не в міру жвавий язик. Вийшло, що йому зробили прекрасну рекламу. Тимошенко можна навіть не обговорювати. Такий майданчик для піару не кожному в житті випадає. Вона змінила роль Жанни Д’Арк на роль Георгія Дімітрова. Це сталося вмить, спочатку - блискуче. Але потім почала перегравати, приховуючи природний страх та істерику.

Цей перформанс здійснюється по законах ток-шоу, для якого характерно те, що я назвав би психологічним рестлінгом, з виду кривавою боротьбою, а насправді клоунадою. З одного боку, людей дратує сам процес, що одні лиходії судять інших, а ще декілька років тому було навпаки. Але потім кожна людина себе підставляє на місце підсудного і розуміє, що у нього взагалі не було б шансів навіть висловитися в цій ситуації. І народ буде на стороні будь-яких людей, які є за фактом противниками влади. Хоча це не означає, що вони беззастережно розділяють їх політичні або економічні погляди.

- Чим можуть закінчитися ці два процеси?

- Вироками. Раз процес почався, він повинен чимось завершитися. Не хочу давати юридичних оцінок, але що стосується психології, то Тимошенко будуть ще судити, судити й судити. Після юридичного процесу ще включаться медіа - треба ж буде оцінити вирок. Поки всім не набридне, їй самій в тому числі. Ви ж бачите: закінчується один процес, починається новий. Це, загалом-то, справедливо. З одним винятком: такі ж претензії можна пред'явити абсолютно всім великим політикам, прем'єрам і президентам. А оскільки всіх інших не чіпають, всі досить справедливі претензії фінансового характеру до Юлії Володимирівни одразу тьмяніють і втрачають своє реальне значення.

- Наскільки справедливі заяви про те, що Тимошенко на користь собі викрутить будь-яке завершення справи?

- Раніше було б так. У будь-якій кризовій ситуації вона себе відчуває більш комфортно, ніж ті, хто її затівають. Але в сопроматі є поняття "втома металу". Є фактор віку, образ в політиці, що вже набрид, стереотипізація сприйняття, я б навіть сказав, повзуча вітренкізація образу Тимошенко. Тому там, де раніше за рахунок пафосу й ефекту несподіванки їй вдавалося повернути хід особистої історії назад, то зараз, мені здається, це навряд чи можливо. Це буде вже апгрейд казки про пастушку й вовків.

- Хочете сказати, Тимошенко втрачає хватку?

- Безумовно. Час тече. Всі наші політики ментально живуть в середині дев'яностих. І Юлія Володимирівна просто як найяскравіша особистість своїм колоритом це демонструє більше за інших. Хватка у неї лишається, але те, за що вона тримається, вже зникає в ході історичного розвитку.

- А що з хваткою Януковича? У розвитку як політика він досяг своєї межі навчальності?

- Ні. Він зараз на підйомі. Не в своїй чиновницькій кар'єрі, юридично далі просто нема куда. Але він зараз знаходиться в стані розгону. Його навчальність - це дві третини успіху. Західні експерти працювали з багатьма українськими політиками. Результати в більшості випадків були не дуже високими: або не могли порозумітися, або клієнти відверто тупили і самодурничали. У цьому випадку зусилля фахівців потрапили на благодатний грунт.

- І що це дасть Януковичу в майбутньому?

- Тут треба враховувати процеси всередині самої Партії регіонів. У будь-якій соціальній групі, яка стає домінуючою, починають формуватися конкурентні середовища, виявлятися лідери, які один одного починають кусати. Зараз Янукович намагається дистанціюватися від цього процесу. Це правильно з точки зору політичного виживання.

Те, що окремі персонажі в його команді одіозні і зараз викликають більше питань, ніж відповідей, - може бути частиною сценарію. Можливо, є агнеці на заклання, і в потрібний момент їх на нього зашлють.

- Хто може опинитися в цій ролі?

- Безумовно, номер один - Дмитро Табачник. Номер два - Микола Азаров, звичайно. Азаров - це символ "технічного" уряду, що вже виконав свою задачу, а Табачник - настільки яскравий подразник, що багато кому вже навіть не цікаво, знімуть його, чи ні - ставлення сформувалося стійке.

Євгенія МАЗУР


Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини