Михайло Зигарь: Горизонт планування в Росії - смерть Путіна

30.05.2016, 18:30
Михайло Зигарь: Горизонт планування в Росії - смерть Путіна - Фото
Михайло Зигарь (фото - Аліна Смутко)

Колишній головний редактор телеканалу Дощ Михайло Зигарь - про українські психотравми Путіна, Віктора Медведчука і сценарії зміни влади в Росії

Американська змова в голові у Володимира Путіна, перша серйозна психологічна травма російського президента в Україні та інші подробиці з життя кремлівського диктатора - про це та багато іншого в інтерв'ю для ЛІГА.net розповів колишній головний редактор телеканалу Дощ, російський письменник, режисер, автор книги "Вся кремлівська рать" Михайло Зигарь, який приїхав в Україну представляти українське перевидання свого бестселера.

Україна: болісне і дуже особисте питання

У 2007-му році у багатьох було відчуття, що епоха Путіна закінчується, що він іде, Володимир Володимирович збирався передати владу наступнику. Саме тоді у мене виникла ідея написати книгу, що підводить підсумок путінського правління. Мені здалося, що нам відомо досить мало про те, чому насправді відбувалися ті чи інші події. Навколо настільки швидко свистять новини, що дуже часто журналісти просто не встигають докопатися до першопричини прийняття рішень.

Книга умовно ділиться на чотири частини - чотири етапи правління Путіна. Коли трапився Крим, стало очевидно, що пора її закінчувати. У той момент ми опинилися в ситуації, коли всі вже забули, як ми дожили до такого життя. Було абсолютно незрозуміло, навіть росіянам, як все це могло статися. Люди забули, з чого все починалося, що на самому початку путінського правління, курс був зовсім в іншу сторону, і стратегія спочатку була зовсім іншою.

Для Путіна українське питання завжди був дуже важливе. У перші роки свого президентства він регулярно, практично на всіх внутрішніх засіданнях, говорив: "Ми повинні займатися Україною, інакше ми її втратимо".

Важливим є те, що саме в Україні в 2004-му році Путін отримав першу серйозну психологічну травму. Тоді Володимир Володимирович вперше переконався, що існує страшна американська  змова, жертвою якої він є. У Путіна не було ніяких сумнівів в тому, що Помаранчева революція - це американська спецоперація. Він так вирішив тому, що виділив величезні гроші і відправив з Москви в Україну дуже багато фахівців. Ті довго тут сиділи, поділили всі гроші, до самого останнього моменту телеграфуючи, що утримують контроль. Коли ж виявилося, що не все так добре, то ці фахівці не могли зізнатися, що розікрали виділений бюджет, нічого не роблячи. Тому пояснили все просто: ворог витратив ще більше.

Саме із цього моменту Путін почав переконуватися, що існує заокеанський ворог, який плете інтриги в Україні і намагається нею оволодіти. І чим далі, тим більше він в своїй думці затверджувався. Тому Україна - це дуже особисте й болюче питання.

Непогрішність

Я ніколи не роблю прогнозів і не вважаю себе знавцем психології. Ось ця дуже популярна в Росії забава - мозговедення і спроба проникнути до президента в голову - це теж не для мене. Але я можу розповісти про те, що говорять люди, наближені до нього.

Звичайно ж, Путін не збирається покинути нас найближчим часом. Він одного разу спробував передати владу наступнику і, очевидно, йому це не сподобалося. Очевидно, Володимир Володимирович вважає той експеримент помилкою і повторювати її знову не планує - в 2018 році нікому нічого віддавати не збирається. Четвертий термін Путіна нам цілком загрожує.

Він вважає, що все знає і у всьому розбирається краще за інших. Деяким радникам, які намагаються з ним сперечатися, каже: "Просто ти багато чого не знаєш. Якби ти знав те, що знаю я, то говорив би інакше". Це необоротна зміна особистості.

У мене навіть є історія про це. 10 років тому, в 2007-му році, в Росії проходив саміт Великої вісімки. Господар зустрічі, президент Путін приймав у себе вісім журналістів з восьми провідних світових ЗМІ - це такий традиційний ритуал. Відповідаючи на питання німецького журналіста, чи вважає він себе демократом, Володимир Володимирович відповів, що він демократ чистої води, іншого такого демократа, як він, у світі не знайдеш, а після смерті Махатми Ганді і поговорити йому більше ні з ким. Всі тоді дуже сміялися, сприйняли це як жарт, самоіронію.

Але через 10 років, в минулому році, на 63-й день народження міністр закордонних справ Сергій Лавров подарував йому подарунок - бронзову статую Ганді в натуральну величину. Щоб було з ким поговорити. І зараз це вже не жарт. Ось той жарт фактично забронзовів і Путін більше не вважає, що тоді пожартував. Для Путіна він сам і Ганді - це однакові історичні особистості.

Михайло Зигарь: Горизонт планування в Росії - смерть Путіна
  Споріднена душа. Медведчук

У Путіна як радянської людини є переконання, що він дуже добре знає і розуміє Україну. Адже: кілька разів там був, в Криму відпочивав, Ротару слухав - загальний культурний бекграунд. Коли він говорить, що ми - єдиний народ, то абсолютно вірить в це.

Крім того, у Путіна є  Віктор Медведчук, який завжди готовий це підтвердити. Ось Путін і Медведчук - це один народ. Така споріднена душа, коли познайомилися з людиною вже в дорослому віці, але здається, що знали її все життя. Насправді це просто схожа освіта, схожі книжки, схожа кар'єра.

26 травня, в день обміну Надії Савченко на сайті Кремля з'явився дуже цікавий ролик. Медведчук в ньому - як рояль з кущів - з'являється раптом в ролі посередника між громадянками Росії і президентом країни. Що ж, найкоротший шлях.

Колективний Путін і десять на десять

Не потрібно весь народ мазати однією фарбою. Не може бути у всіх людей в країні однакове ставлення до чого-небудь. У кожної людини є свобода волі і совість, кожен відповідає тільки сам за себе.

Що таке вся кремлівська рать? Це армія чиновників, які хочуть і готові вгадувати волю начальства. Це люди, яким не потрібно давати інструкції, що робити і як себе вести. Вони раді жити чужим розумом, готові ловити на льоту, відчувають, як повинні вчинити.

Є чудова історія осені 2012-го року. Володимир Володимирович захворів і протягом двох місяців не виходив на зв'язок, не спілкувався з Пєсковим, не відповідав на питання міністрів. І ніхто нічого не помітив. Прес-релізи публікувалися, заяви з'являлися. Всі, хто треба, приймали рішення так, як це зробив би Путін, і його зникнення ніхто не помітив. Те, що відбувається в країні - робота не конкретної людини, а "колективного Путіна", всі колісця крутяться.

У Росії є різні групи і не треба їх змішувати. Є люди, для яких дуже важлива імперська ідея. Це велика група, в системі цінностей якої найважливішим є велич батьківщини і гордість за неї. Не знаю, скільки їх - може, 10% або трохи більше. А є інша велика, впливова, дуже гучна група людей, для якої головні цінності - людське життя, індивідуальні права і свободи. Їх теж приблизно 10%. Саме протиборство цих приблизно 20% населення, двох їхніх систем цінностей і складають історію Росії.

І ще є 80% людей, які не думають і хочуть, щоб їх залишили в спокої, які не вірять, що можуть втрутитися в політику, що від них щось залежить. Вони підтримають кого завгодно, лише б тільки до них не докопувалися.

Життя після смерті

Одна з моїх колег, виступаючи на великій конференції в Лондоні, сказала: "Ви знаєте, я боюся думати про те, що буде після Путіна, і ніколи цього не роблю, щоб не засмучуватися".

Майже всі мої співрозмовники теж в своєму прогнозуванні впираються конкретно в точку його смерті. Кажуть, що все зміниться, коли він помре. Звичайно, вони висловлюються по-іншому, використовуючи евфемізми: "коли станеться щось необоротне", "коли президент відлетить на Альфу Центавра" або щось в цьому роді. Загалом, горизонт планування - це смерть Путіна.

Можна припустити, що буде після нього, використовуючи приклади інших країн. Є сценарій Піночета - він класний. Коли на виборах або референдумі чинна влада програє, визнає поразку і йде.

Є інший варіант - сценарій Франка. Коли диктатор уже старенький і починає думати про смерть, підбирає не одного наступника, а цілий інститут, здатний скріпити країну, і поступово передає йому владу. Але є побоювання, що цей сценарій для нас вже в минулому, оскільки фактично реалізовувався у вигляді президентства Медведєва.

Ще є третій сценарій - пакистанський. Коли в ядерній країні влада переходить від одного лідера до іншого. У Пакистані практично всі люди, які досягають якогось положення, відправляють своїх дітей за кордон. Це такий приємний для дітей, але не дуже корисний для країни негативний природний відбір, коли всі, хто може собі дозволити змотатися з країни, вже це роблять.

Михайло Зигарь: Горизонт планування в Росії - смерть Путіна


"Ніякої опозиції в Росії немає"

У Конан Дойла є повість "Отруєний пояс" про професора Челленджера. Там суть ось у чому: професор і його друзі, спостерігаючи за космічними об'єктами, виявили, що зовсім скоро Земля влетить у атмосферний пояс з отруйного газу і всі люди заснуть. Вони запасаються кисневими масками і спостерігають, як населення планети одночасно засинає. Хтось - у себе вдома, сидячи в кріслі. Інші їдуть в поїзді і розбиваються на смерть, тому що машиніст заснув. Ті, хто йшов по дорозі, задрімали на узбіччі. І це ж зараз відбувається в Росії.

Трагедія книги в тому, що вони не знають взагалі, чи вилетить коли-небудь Земля з отруйного пояса або застрягне в ньому назавжди. Ми теж не знаємо цього про Росію. У таких умовах люди вибудовують різні моделі поведінки. Всі, хто міг би займатися політикою, прекрасно розуміють, що не треба зараз сідати в кабіну літака і злітати. Тому що це безглуздо, ніхто не побачить твого геройства - всі сплять. Треба перечекати, поки з'явиться кисень.

Багато з тих, хто називає себе опозиційними активістами, щиро роблять, що можуть. Деякі бережуть себе до кращих днів, а інші заробляють репутацію, вважаючи, що коли все розцвіте, то в їх резюме вже буде 30 років безкомпромісної боротьби.

Савченко і ГРУшники


Обмін Савченко на Александрова і Єрофєєва - це частина тактики, ніяк не продуманої і не підготовленої, чіткий приклад політики як шахів наосліп. Немає сумніву, якби у Кремля була стратегія на обмін, то початкове ставлення до Александрова та Єрофєєва було б іншим.

У мене немає ніякого інсайда, хто допомагав, був посередником у обміні, але думаю, що Ангела Меркель доклала зусиль. Це як раз в її стилі. Вона - людина високих моральних стандартів, дуже людинолюбна, тому немає ніяких сумнівів, що кожну свою розмову з Путіним вона починала з Надії Савченко і закінчувала нею. Думаю, багато в чому звільнення є її заслугою.

Що стосується Александрова і Єрофєєва, припускаю, ми про них більше нічого не почуємо. Думаю, їм вже пояснили, що це важлива умова їх звільнення або отримання будь-якої компенсації.

Олена Савчук
для ЛІГА.net

Читайте також: Путін - Україні: Не виконуєте вимоги - хтось буде стріляти

Підписуйтесь на аккаунт ЛІГА.net у Twitter і Facebook: в одній стрічці - все, що варто знати про політику, економіку, бізнес і фінанси.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини