Зовнішньополітична революція Дональда Трампа

27.01.2017, 07:00
Зовнішньополітична революція Дональда Трампа - Фото
Микола Белесков

Ще занадто рано говорити, хто кому нав'яже свої правила гри - Трамп вашингтонським експертно-урядовим елітам або навпаки

Аналіз і прогнозування зовнішньої політики США при новій президентській адміністрації може виявитися викликом не тільки в період її формування і в наступні кілька місяців, а й взагалі на весь період чотирирічного терміну президентства 45-го глави Білого Дому. Але яким би складним не було таке завдання, вирішувати його все-таки необхідно. І хоча найближчим часом пріоритетом адміністрації  Дональда Трампа буде завершення формування урядової вертикалі в широкому сенсі, певні контури стратегії нового президента США вже можна спробувати окреслити.

Ісламський тероризм як пріоритет №1


Протидія тероризму, який у Дональда Трампа асоціюється з ісламом як таким, була одним з головних гасел під час виборчої кампанії. Тим самим 45-й президент США намагався максимально використовувати наростаючий в останні роки (як показують соціологічні опитування) серед американського населення страх перед можливими терористичними атаками. Крім того, зосередження уваги на протидію "ісламському тероризму" свідчить про поступову ідеологічну еволюцію, яку проходить консервативне крило Республіканської партії.

Як наслідок, і в  інавгураційній промові, і в декларації "America first foreign policy" чи не єдиним чітким пріоритетом зовнішньої політики адміністрації Дональда Трампа виділяється протидія радикальному ісламському терору - Ісламській державі і іншим терористичним угрупованням. Залишається, правда, неясним, чи зуміє уряд 45-го президента США запропонувати радикально новий, а головне ефективний підхід до протидії ІД замість стратегії  Барака Обами, яка, як показав 2016 рік, нехай і не швидко, але все-таки дає результати.

Читайте також: Вірус Трампа. Яким буде світ в 2017 році

При цьому викликає певне занепокоєння те, що Білий Дім декларує готовність створювати нові коаліції для протидії ІД. Саме по собі таке явище не було б негативним, якби Росія, яка відома своїм транзакційним ( "ти мені поступаєшся в одних питаннях, я тобі в інших") підходом до співпраці з США, не намагалася виміняти співпрацю в питаннях протидії ІД на ослаблення режиму санкцій або задоволення власних інтересів в українсько-російському протистоянні. Такий розвиток подій гіпотетично можна уявити, оскільки якщо протидія ІД при новому президенті стає для США вищим пріоритетом, то для вирішення цього завдання логічно робити поступки за менш пріоритетними напрямами. Тим самим питання, чи вдасться Вашингтону уникнути пастки пакетного підходу при спілкуванні з РФ в контексті ймовірного формування широкої коаліції проти ІД, може стати чи не одним з перших тестів на лідерство для адміністрації Дональда Трампа.

Протистояння з Китаєм

Під час виборчої кампанії в промовах Дональда Трампа КНР зображувалася як мало не найбільший винуватець всіх економічних проблем США - країна, яка своїми маніпуляціями з курсом юаня підриває американський промисловий сектор. Тому 45-й президент США обіцяв введення 45% мита на всі вироблені в Китаї товари, якщо Пекін не припинить ворожу політику щодо США.

Однак відразу після президентських виборів в дуже ймовірне загострення майбутніх американо-китайських відносин крім економічного виміру майже відразу з'явилося ще й геополітичне. Цьому сприяла телефонна розмова 2 грудня 2016 року Дональда Трампа з Цай Ін-Вень, президентом невизнаної Республіки Китай - Тайвань, під час якої тоді ще майбутній глава Білого Дому поставив під сумнів політику "одного Китаю" (є тільки один Китай, а Тайвань частина його ), яку США дотримуються з 1979 року. Після цього в інтерв'ю телеканалу Fox News Дональд Трамп  заявив про те, що не вважає себе зв'язаним принципом "одного Китаю". Крім того, 45-й президент США в ряді твітів розкритикував мілітаризацію островів Південно-Китайського моря, яку проводить КНР, а також те, що Пекін не надає США реальної підтримки з протидії ракетно-ядерним амбіціям КНДР. Відповіддю КНР на такі заяви стали військові навчання в Південно-Китайському і Східно-Китайському морях в грудні 2016 - січні 2017, в тому числі за участю єдиного китайського авіаносця "Ляонін".

Читайте також: Руйнівник стратегій. Дональд Трамп як новий фактор

Схоже, що адміністрація Дональда Трампа серйозно налаштована на протистояння з Китаєм - про це свідчать і можливі призначення, хоча поки йдеться не про зміст, а, скоріше, про модальність майбутньої американської стратегії щодо КНР, в тому числі про роль  військового фактору як такого. Побічно на можливість зіткнення з КНР вказують також плани адміністрації Трампа збільшити  ВМФ і ВПС США - саме ці роди військ, з огляду на особливості географії Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР), є найважливішими  для стримування амбіцій Пекіна. Так само і аналітичні центри США вже почали пропонувати власні напрацювання на тему протидії активності Китаю в АТР. А Міністерство флоту США в кінці 2016 року опублікувало результати дослідження, згідно з яким чисельність кораблів ВМФ повинна становити 355 одиниць - проти нинішнього рівня в 308 кораблів, обумовленого американським законодавством. Однак залишається під питанням, чи вдасться 45-му американському президенту зв'язати економічні та геополітичні питання у відносинах з КНР в єдину "велику угоду", як він це декларував раніше, щоб прийти до такої моделі відносин, яка буде вигідна США, і при цьому уникнути відкритої війни.

Атлантичний союз: перевірка на міцність

Саме відносини з європейськими союзниками під час президентства Трампа можуть чекати найбільші випробування. Перш за все, 45-й президент США неодноразово критикував європейців за відмову витрачати 2% ВВП на оборону в рамках НАТО - в тому числі опосередковано і в інавгураційній промові. Тому з великою часткою ймовірності можна очікувати поступової відмови США протягом наступних чотирьох років нести основний тягар в питаннях забезпечення безпеки в Європі. До речі, така ідея користується великою
популярністю серед американського експертного співтовариства і виправдана з економічної точки зору. При сумарному ВВП, який більше ніж ВВП США, європейці виділяють на оборону близько третини від американського оборонного бюджету. Європейські країни, такі як Німеччина, почали збільшувати останнім часом витрати на оборону, хоча і визнають, що показник в 2% ВВП досягнуть ще не скоро. Крім того, НАТО все більш явно намагатимуться переорієнтувати з оборони держав-членів від прямої зовнішньої агресії на протидію тероризму. На це вказують як заяви самого Дональда Трампа, так і його найближчого оточення. Так чи інакше, сьогодні залишається тільки чекати проекту оборонного бюджету на 2018 рік, щоб точно зрозуміти, чи готова адміністрація Трампа і далі виконувати зобов'язання США щодо країн-членів НАТО - особливо щодо найвразливіших держав східного флангу Північноатлантичного альянсу.

Читайте також: "Спочатку - Америка", потім глобальний конфлікт

Однак ще більше питань викликає майбутній стан відносин США з ЄС. В інтерв'ю  британському виданню "The Times" 45-й президент США фактично поставив під сумнів майбутнє ЄС, підтримавши референдум Великобританії щодо виходу з Євросоюзу. З цього інтерв'ю взагалі стає зрозуміло, що Трамп не бачить ніякої користі від ЄС як від інтеграційного утворення, він бачить в ньому лише бюрократичні перешкоди для ведення бізнесу. Такий підхід разюче контрастує з політикою Барака Обами, який намагався сприяти зміцненню єдності європейців і збереженню ЄС. Крім того, в період президентства Трампа можна очікувати посилення протиріч між американцями і європейцями за рамковою угодою щодо ядерної програми Ірану і питань ізраїльсько-палестинського врегулювання.

Тест на Росію

Як не парадоксально, але саме питання майбутньої стратегії США щодо РФ викликало не тільки великі публічні суперечності, а й стало предметом найгостріших дискусій в американському експертному середовищі.

З одного боку, є заяви Дональда Трампа, з яких стає зрозуміло, що нормалізацію відносин з Росією він розглядає як самоціль, при цьому новий глава Білого Дому не бачить фактично ніякої загрози з боку політики, яку проводить нинішній режим в Кремлі. Ця точка зору різко контрастує не тільки з двопартійним консенсусом, який сформувався в Конгресі щодо політики РФ як виклик для США, але і з позиціями нового міністра оборони Джеймса Меттіса і претендента на посаду державного секретаря США Рекса Тіллерсона, які були озвучені ними під час слухань в Сенаті.

З одного боку, Дональд Трамп говорить сьогодні про можливість певного компромісу з РФ, елементами якого повинні стати нова угода про скорочення стратегічних наступальних озброєнь і скасування режиму санкцій. З іншого боку, 45-й президент США фактично визнає відсутність чіткого уявлення про лінії поведінки щодо Росії, і, як наслідок, санкції на певний час, за його словами, точно будуть збережені.

Зрештою, політику США у ставленні до РФ в значній мірі буде визначати розстановка пріоритетів у глобальній стратегії, а також те, як в Білому Домі будуть трактувати рушійні сили зовнішньої політики нинішнього режиму в Кремлі. Якщо переможе уявлення, що агресивна зовнішня політика Кремля викликана тим, що законні інтереси РФ ігноруються американцями, і, відповідно, хоча б часткове задоволення цих інтересів дозволить перетворити РФ з держави-ревізіоніста в державу, яка буде готова підтримувати статус-кво, можна очікувати спроб знайти компроміс.

Читайте також: Американські вибори і український фактор

Однак при цьому у Вашингтоні повинні ще пам'ятати про долю "перезавантаження" Барака Обами, попередню спробу знайти неформальний консенсус з Росією з низки конфліктних питань. Тому спроби знайти компроміс можуть мати абсолютно протилежні наслідки, і в підсумку США знову будуть змушені посилювати свою участь у вирішенні проблем регіону Центральної і Східної Європи і пострадянського простору в умовах зростаючих зовнішньополітичних амбіцій РФ і її нових агресивних кроків по відношенню до США (які стають єдиним способом утвердження російського "наддержавного" статусу в умовах системної кризи російської економічної моделі).

Дональд Трамп проти Американського зовнішньополітичного консенсусу: хто кого?

Новий президент США позиціонує себе не тільки як революціонер у сфері внутрішньої політики, але і як борець з Вашингтонським зовнішньополітичним консенсусом останніх 70 років. Правда, Барак Обама вважав себе таким собі зовнішньополітичним революціонером. Однак попередник Трампа кинув виклик панівним уявленням про те, як повинна застосовуватися американська міць в світовій політиці, і при цьому не ставив під сумнів основні постулати зовнішньої політики як такої. А ось революція нинішнього господаря Білого Дому націлена на саму основу зовнішньополітичної стратегії США - ідею необхідності для офіційного Вашингтона відігравати провідну роль в ключових регіонах Євразії та ключових питаннях світової політики. І якщо його попередник у своїй зовнішній політиці зустрічався з опором, то 45-й президент США може очікувати ще більшого неприйняття і опору своїм спробам реалізувати власну зовнішньополітичну революцію. І сьогодні ще зарано говорити, хто кому нав'яже свої правила гри - новий глава Білого Дому Вашингтонській владно-експертній еліті або навпаки.

Микола Белесков
аналітик Інституту світової політики


Читайте також: Україна і Трамп: дві альтернативи нового президента США

Підписуйтесь на аккаунт ЛІГА.net у Twitter, Facebook, ВКонтакте і Одноклассниках: в одній стрічці - все, що варто знати про політику, економіку, бізнес і фінанси.


Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини