RU

Розбір | Що не так з вироком Сергію Стерненку. Повний розбір від адвокатів АО Міллер

25.02.2021, 14:10
Що не так з вироком Сергію Стерненку. Повний розбір від адвокатів АО Міллер - Фото
Масі Найєм і Сергій Стерненко

Позиція адвокатів Сергія Стерненка щодо справи про "викрадення". Розгорнутий аналіз вироку

23 лютого вироком Приморського районного суду Сергія Стерненка визнано винним у скоєнні наступних злочинів:

  • ч. 1 ст. 263 (носіння, зберігання, придбання зброї та боєприпасів без передбаченого законом дозволу);
  • ч. 2 ст. 146 КК України (викрадення людини, незаконне позбавлення волі, вчинене з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, способом небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, що супроводжувалося заподіянням фізичних страждань, із застосуванням зброї протягом тривалого часу);
  • ч. 2 ст. 187 КК України (напад з метою заволодіння чужим майном , поєднаний із застосуванням насильства небезпечного для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб).

І як результат, суд призначив наступне покарання:

На підставі ч. 5 т. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України Сергія було звільнено від покарання за ч. 2 ст. 146 у зв’язку із закінченням строку притягнення до відповідальності, за ч. 1 ст. 263 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 187 КК України – 7 років позбавлення волі з конфіскацією ½ всього належного йому майна. Загалом, на підставі ст. 70 КК України остаточно визначено покарання у виді 7 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією ½ всього належного йому майна

Таким чином, можна зробити висновок, що найбільш суворе покарання, яке фактично стало підставою для взяття Сергія під варту, призначено саме за ст. 187 КК України, тобто розбій.

Давайте розберемося, що з цим обвинуваченням не так?

Аналіз формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним (відповідно до пунктів вироку):

Пункт 2

Учасники події: Демчук Р.С., Стерненко С.В., двоє невстановлених осіб (тобто 4 нападників) та потерпілий Щербич С.С. Всі вони знаходяться у автомобілі марки "Opel".

Події відбуваються 24.04.2015 о 19 год. 30 хв. у автомобілі, який розташований на вулиці Семеновій с. Фонтанка Комінтернівського району Одеської області. Тобто події відбуваються не пізно ввечері посеред вулиці населеного пункту.

Згідно з текстом вироку, у цей момент Стерненко С.В., намагаючись припинити опір потерпілого, зробив по ньому три постріли зі зброї травматичної дії.

При цьому, аналізуючи наведений судом опис доказів, ми бачимо, що будь-які очевидці зазначеної події відсутні.

Пункт 3

Після цього, Демчук Р.С., Стерненко С.В., та двоє невідомих переїхали до двору будинків по вул. Центральна, 39 с. Фонтанка, де до них приєдналося ще двоє невстановлених осіб на автомобілі "Nissan Maxima" (тобто вже шестеро нападників). Продовжуючи вчиняти свої дії, зазначені особи зав’язали потерпілому зап’ястя рук пластиковим затиском та наділи на голову тканинний мішок чорного кольору, обмотавши його липкою стрічкою по типу "скотч".

Відповідно до тексту вироку, мішок чорного кольору більше не був знятий з голови потерпілого. Таким чином, можемо зробити логічний висновок про те, що потерпілий не міг бачити обставини, що відбувалися навколо нього.

Крім того, таку кількість нападників, які посеред населеного пункту знущаються над людиною, за версією викладеною у вироку, помітила лише один свідок, яка у судовому засіданні допитана не була. Суд посилався виключно на протокол слідчого експерименту за участі цього свідка.

Суд фактично проігнорував вимоги ст. 23 КПК України стосовно безпосередності дослідження доказів.

Пункт 4

Прибувши до Приморського району м. Одеси, всі шестеро нападників разом повели потерпілого до підвального приміщення, де розпочали знущання над ним. Зокрема, відповідно до тексту вироку, всі шестеро нападників одночасно, використовуючи плоскогубці, здавили палець кисті правої руки.

При цьому, у тексті вироку не наводиться, яким саме чином судом встановлено, ким безпосередньо вчинялися вищевказані та чому привезли потерпілого саме до Приморського району м. Одеси, а не будь-якого іншого району. Також судом не розкривається механізм, за допомогою якого, шестеро осіб могли одночасно спричинити тілесні ушкодження потерпілому.

Пункт 5. Розбій

Згідно з текстом вироку, вказані особи (тобто шестеро нападників), діючи умисно, з корисливих мотивів, із застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров’я потерпілого, вчинили напад на потерпілого та відкрито заволоділи його майном, шляхом обшуку його речей і одягу, а саме банківською карткою "ПриватБанк", грошовими коштами у розмірі 300 грн., та дозволом на носіння пістолета "Форт 12", чим спричинили матеріальну шкоду потерпілому.

При цьому, суд не зазначає на яких саме підставах дійшов до висновку про достовірність викладених обставин та про те, чи дійсно був факт протиправного заволодіння чужим майном.

Вищевказане майно потерпілого не було знайдено під час обшуку у Сергія Стерненко та не долучено до справи в якості речових доказів.

Аналіз складу злочину, передбаченого ст. 187 КК України.

З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, – від грабежу.

Напад органічно пов'язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер – виступає способом заволодіння майном або його утримання.

При цьому, судом не розкрито, яке саме небезпечне для життя та здоров’я насильство було застосовано до потерпілого з метою відкритого заволодіння його майном, враховуючи те, що спосіб вчинення злочину визначений як "шляхом обшуку його речей і одягу".

Таким чином, способом заволодіння майном є саме обшук речей та одягу потерпілого, що вказує на відсутність об’єктивної сторони складу злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, – заволодіння чужим майном.

Проте, відповідно до вироку суду всі попередні дії були скоєні обвинуваченими та невстановленими особами саме з метою змусити потерпілого скласти депутатські повноваження, що перебуває у прямій логічні суперечності з метою заволодіння чужим майном.

Крім того, судом не конкретизовано хто саме заволодів майном потерпілого; яким саме чином суд дійшов до висновку, що вказані дії об’єднані спільним умислом; яким саме чином суд виключив можливість ексцесу виконавця.

Таким чином, висновки суду щодо наявності суб’єктивної сторони складу злочину є необґрунтованими та безпідставними.

За таких обставин стороною обвинувачення не доведено, а судом не перевірено, наявність поза розумним сумнівом події злочину та усіх його складових ознак. Разом з цим, згідно з ч. 7 ст. 284 КПК України у випадку виявлення під час судового розгляду обставин, що вказують на відсутність в діянні складу кримінального правопорушення або події злочину, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Пункт 8

Дії Стернека С.В., Демчука Р.С. та невстановлених осіб були координовані та злагоджені, вказані особи діяли за заздалегідь обумовленим планом, з попередньою змовою, ролі між якими були розподілені і доведені до кожного учасника, однак розмежувати їх дії не виявилось можливим у зв’язку із застосуванням засобів конспірації.

При цьому, суд не вказує про те, а яким саме чином дійшов до такого висновку, якими саме "засобами конспірації" користувалися обвинувачені, коли та за яких обставин вони вступили у злочинну змову.

Таке формулювання судом дій кожного з учасників події порушує принцип особистої відповідальності, який засвідчує, що кримінальна відповідальність є особистою, персоніфікованою відповідальністю. За певний злочин може бути відповідальною лише та особа, яка вчинила його своїми діями.

При цьому, суд однозначно відкидає версію подій, викладено стороною захисту, беручи до уваги виключно версію потерпілого та сторони обвинувачення, без будь-якого обґрунтованого спростування на підставі зібраних доказів.

Загалом, формулювання обвинувачення, яке суд вважає доведеним взагалі не містить посилань на жодні обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню. Зокрема, відсутні відомості про конкретний час, місце та спосіб вчинення кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого Стерненка С.В., форма його вини, мотив та мета скоєння ним злочинів.

Докази

Фактично вирок ґрунтується на наступних доказах:

  • на показах потерпілого, згідно з якими після всіх знущань потерпілий не викликав собі швидку медичну допомогу, а поїхав на попутках додому;
  • двох протоколах пред’явлення потерпілому осіб для впізнання за фотознімками. При цьому, суд у пункті 1 мотивувальної частини вироку вказав, що на момент нібито скоєння злочину потерпілий був знайомий зі Стерненком С.В. та Демчуком Р.С. Тобто потерпілий впізнавав вже добре знайомих йому осіб;
  • слідчим експериментом за участі потерпілого;
  • витягом з ЄРДР;
  • оглядом місця події, під час якого не встановлено слідів будь-якого злочину;
  • добровільно виданими Щербичем С.С. речовими доказами, а саме: "резиновою кулею", яка ніяк не співставляється зі зброєю, вилученою у ході обшуку за місцем мешкання Стернека С.В. При цьому, з тексту вироку не зрозуміло, а звідки потерпілий взяв кулю, яку видав слідчим;
  • протоколом огляду виданих потерпілим Щербичем С.С. предметів;
  • висновком судово-трасологічної експертизи телефонів потерпілого, яким не встановлено папілярних узорів, придатних для ідентифікації. Тобто неможливо встановити чи є відбитки пальців Сергія Стерненка на телефонах потерпілого. Це важливо, оскільки за версією слідства, обвинувачені брали телефони в руки і заволоділи SIM картками потерпілого;
  • двома висновками судово-медичних експертиз, які жодним чином не пов’язують суспільно-небезпечні наслідки у вигляді тілесних ушкоджень з діями Сергія Стерненка. Тобто ці експертизи не доводять той факт, що тілесні ушкодження наносив саме Стерненко або інший обвинувачений;
  • висновком судово-балістичної експертизи, згідно з яким надана Щербичем С.С. куля могла бути відстріляна з пристрою травматичної дії калібру 9 мм Р.А. Мова йде саме про травматичну зброю, а тому встановити що ця куля була вистрілена з конкретної зброї можливо шляхом проведення судово-балістичної експертизи гільзи (а не кулі) та пістолета;
  • протоколом впізнання потерпілим пістолета, з якого Стерненко С.В. здійснив у нього 3 постріли. Потерпілий впізнав зброю за кольором та конфігурацією. При цьому, у суду не виник подив, що особа, якій стріляли у спину запам’ятала та змогла описати ознаки зброї, з якої здійснювалися постріли;
  • слідчим експериментом за участі єдиного свідка у кримінальному провадженні, який так і не був допитаний у судовому засіданні;
  • статистичними таблицями, складеними працівниками правоохоронних органів, за результатами аналізу з’єднань мобільних телефонів. Це може вказувати лише на той факт, що обвинувачені та невстановлені особи знаходились в зоні покриття базової станції телекомунікаційних мереж (операторів зв’язку) під час ймовірного скоєння злочину. Але це не доводить, що ці особи знаходились в одному місці та взагалі поруч;

Аналізом доказів, на які посилається суд, можна зробити висновок, що розгляд обвинувального акту відбувався однобічно, беручи до уваги лише обставини, на які посилався потерпілий, що призводить до порушень вимог ст. 2 КПК України, в частині забезпечення повноти та неупередженості судового розгляду, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своє вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений.

Більшість із висновків суду сформульовано неоднозначно та без зайвої конкретизації, що вказує на наявність у суду сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності обвинувачення. Проте, суд у порушення вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, відповідно до якої, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, вирішив усі свої сумніви тлумачити лише на користь обвинувачення.

Висновки

Сподіваємось, усім стало зрозуміліше. І висновок тут один – має місце фактична фальсифікація матеріалів кримінального провадження.

Для чого?

Все дуже просто. Як ми зазначали на початку, в обвинувальному акті дії Сергія Стерненка кваліфікуються за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 187 та ч. 1 ст. 263 ККУ.

Тут треба знайти зайву кваліфікацію. Знайшли?

Ця кваліфікація ч. 2 ст. 187 КК України (розбій). За якою фактично Стерненка і засудили. І саме за якою Сергію призначили покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років і 3 місяці з конфіскацією половини майна.

Чому зайва?

1. На момент вчинення злочину (2015 рік) ще не було рішення Великої палати Верховного суду №288/1158/16-к, на яке суд посилався при оцінці наявності складу злочину за ч. 1 ст. 263 ККУ (зберігання зброї). Це рішення Верховний суд виніс тільки 03.07.2019. А отже, якщо навіть прийняти фабулу справи, відповідно до обвинувального акту та вироку, то складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України на момент направлення справи до суду – не було. І, відповідно до судової практики за той період часу, обвинувачених за такою класифікацією виправдовували;

2. З цього виходить, що залишається ч. 2 ст. 146 (викрадення людини) що на той момент було злочином середньої тяжкості, і для раніше не судимої особи не несе за собою обов’язкового позбавлення волі. Окрім того, у випадку тривалого судового розгляду, який фактично і мав місце, таке провадження закривається у зв’язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності;

3. Як тоді кваліфікувати умовне нанесення легких тілесних ушкоджень обвинуваченими, за відсутності умислу, направленого на заволодіння майном?

Виключно за фактом нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Це ч. 2 ст. 125 КК України, і на момент вчинення злочину було злочином невеликої тяжкості, станом на сьогодні це взагалі є кримінальним проступком.

Отже, можна прийти до висновку, що наявність умовних 300 грн., начебто викрадених у "потерпілого", була єдиною можливістю призначити Сергію Стерненку покарання у вигляді позбавлення волі.

І навіть в цьому випадку, підстав для конфіскації майна чи зміни запобіжного заходу Сергію з застави на тримання під вартою не було.


Чому не було підстав?

При вирішенні питання щодо застосування до обвинувачених Стерненка С.В. та Демчука Р.С. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходив виключно із призначення покарання пов’язаного із ізоляцією від суспільства та керувався метою забезпечення виконання покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається у порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Таким чином, визначені суддею підстави та мета застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відповідають вимогам процесуального законодавства.

Крім того, суд нічим не обґрунтовує чому саме він дійшов до висновку про те, що обраний раніше стосовно обвинувачених запобіжний захід у вигляді застави не зможе забезпечити їх подальшу належну процесуальну поведінку.

Щодо конфіскації майна

Відповідно до пункту 58 мотивувальної частини вироку суду зазначено, що суд при прийнятті рішення щодо конфіскації майна бере до уваги матеріальний стан обвинуваченого Стерненка С.В.

При цьому, у розділі щодо досліджених судом доказів відсутні посилання на будь-які документи, що вказують на матеріальний стан обвинуваченого. Зазначене вказує на дослідження судом якихось матеріалів поза судовим засіданням, що є грубим порушенням вимог ст. 21, 22, 27, 42, 358, 370 КПК України.

Таким чином, постановлений судом вирок незаконним, необґрунтованим та нічим не вмотивованим. І ми щиро сподіваємось, що Апеляційний суд надасть належну оцінку цим фактам.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Не знаю, коли вас побачу". Суд дав Стерненку сім років ув'язнення: що про це відомо

Масі Найєм, партнер юридичної компанії Міллер
Ілля Воробйов, адвокат кримінальної практики Міллер
Для LIGA.net

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини