Російська розвідка веде політичну війну

24.05.2017, 16:00
Російська розвідка веде політичну війну - Фото
Марк Галеотті (Фото - wikipedia.org)

Координатор Центру європейської безпеки Празького Інституту міжнародних відносин Марк Галеотті проаналізував методи російської розвідки

Неминуче і цілком зрозуміло, що ми судимо про російські органи безпеки і розвідслужби, покладаючись на дзеркальні відображення. Проблема в тому, що, яким би значущим не виглядало порівняння на папері, з точки зору їх завдань, взаємодії і мислення, вони ведуть війну.

У широкому плані російську Службу зовнішньої розвідки (СЗР) можна порівняти з такими відомствами, як Центральне розвідувальне управління (ЦРУ) США, Служба зовнішньої розвідки Великобританії (SIS), відома під назвою MІ-6, і Головне управління зовнішньої безпеки (DGSE) Франції. Російське Головне розвідувальне управління (ГРУ) - служба військової розвідки, знову ж таки, схожа на подібні відомства в країнах НАТО. Федеральна служба безпеки (ФСБ) - відомство, яке відповідає за внутрішню безпеку і контррозвідку, - хоча набагато більш кровожерлива, ніж Федеральне бюро розслідувань (ФБР) США, німецька федеральна служба захисту Конституції (BfV) або італійське Агентство внутрішньої безпеки та інформації (AISI), якщо між ними можна провести аналогію.

Але набагато краще в плані аналізу цих відомств порівняти їх з британським Управлінням спеціальних операцій або американським Управлінням стратегічних служб часів Другої світової війни. Оскільки вони займаються набагато більшим, ніж просто збором інформації для сприяння формуванню політики, причому з перекосом в бік агресивної ризикованості, до якої активно заохочує Кремль.

Система російської розвідки

Російські органи безпеки і розвідувальні служби діють в політичному контексті, який відрізняється від західного, і це надає їм радикально іншого характеру. Президент Володимир Путін - колишній співробітник радянського КДБ, а потім керівник Федеральної служби безпеки (ФСБ) - явно відносить чекістів (від ЧК - першої політичної поліції більшовиків) до числа своїх найближчих соратників і найкорисніших людей. У 2015 році, в День працівника органів безпеки він назвав їх "сильними і сміливими людьми, справжніми професіоналами, які надійно захищають суверенітет і територіальну цілісність Росії і життя наших громадян".

В результаті цього вони одночасно розпещені, напористі і корумповані. Вони розпещені, тому що за роки правління Путіна їх бюджет і повноваження неухильно зростали. Більш того, піднявся їх статус в політичному процесі. Судячи з усього, приблизно з 2014 року, якщо не раніше, у послів і навіть міністра закордонних справ набагато менше повноважень, щоб заблокувати операції (і навіть бути заздалегідь повідомленими про їх проведення), ніж раніше.

Російські розвідслужби діють в політичному контексті, який відрізняється від західного, і це надає їм радикально іншого характеру.  

Проте це коштує грошей. Їх пільги залежать від того, щоб їх головний господар і батько - Путін - вважав їх корисними. ГРУ, наприклад, провів роки в немилості через свої, як вважалося, невдачы під час війни в Грузії 2008 року. Обов'язки відомств збігаються (навіть ФСБ все більше залучена в операції за кордоном), і вони люто і безжально змагаються між собою, намагаючись перевершити один одного. Це м'ясоїдна, людоїдська система, як з'ясувала колишня служба електронної розвідки ФАПСІ, коли її поглинули здебільшого ГРУ і ФСБ.

В результаті цього вони рідко добре співпрацюють, але з іншого боку, користуються будь-якою нагодою для того, щоб скористатися шансом і проявити агресію і винахідливість. Вони також, про що йтиметься нижче, змагаються один з одним, щоб повідомити Кремлю те, що він хоче почути, і це, мабуть, найнебезпечніший з усіх результатів.

Водночас відносна безкарність спецслужб і їхні широкі повноваження додають до притаманної їм проблеми корумпованості. Це навіть стосується оперативних питань, від розкрадання коштів, призначених донбаським ватажкам бойовиків, до використання можливостей підслуховування для того, щоб допомогти «дружній» компанії з контрактом.

Готові до війни…

Щоб собі не думали окремі співробітники, на інституційному рівні спецслужби поділяють віру Путіна в те, що Захід справді загрожує Росії. І це екзистенціальне питання не стільки в географічному сенсі (навіть попри те, що деякі "яструби" поділяють думку секретаря Ради національної безпеки Ніколая Патрушева, що "США дуже хотіли б, щоб Росії не було загалом – як країни"), а у політичному і культурному.

Попри докази, руку ЦРУ бачать в повстаннях проти проросійських авторитарних режимів, таких як протести на Майдані в Україні 2013 - 2014 років. Рішення міжнародних трибуналів вважаються сфальсифікованими. Очевидне прагнення частини російського населення до справжньої демократії і верховенства права розглядається як доказ намірів «м’якою силою» дестабілізувати існуючий режим; один колишній російський офіцер спецслужб охарактеризував його мені як «зміну режиму по тихому».

В такому контексті спецслужби вважають себе вже в стані війни і діють відповідно. Застосовуються три основні положення. Перше те, що будь-який негатив для Заходу корисний Росії. Друге, це те, що їхня роль є конкретною: вони не просто збирають інформацію, вони захищають політику і зазвичай вдаються до активних заходів. І нарешті, схоже, що вони вірять, що краще не упустити можливість, ніж уникнути помилки. Західні, налаштовані на мирний час відомства, слушно намагаються уникати ризику, добре свідомі потенційних небезпек як політичних, так і інших, внаслідок непродуманих дій. Їхні російські колеги набагато більш авантюристичні; для офіцерської кар’єри набагато гірше вважатись таким, що не бажає використовувати шанс, ніж спровокувати міжнародний скандал.

Все це разом допомагає пояснити безпрецедентні темпи і відкритість активних дій Росії. В межах своєї самопроголошеної сфери впливу (колишні радянські республіки, за винятком країн Балтії) вони особливо агресивні, чи то організація терористичних атак в Україні, чи активне втручання в політичні процеси в Молдові. Навіть на Заході вони стають дедалі більш видимими. Наприклад, минулого року вони втручались в президентські вибори в США, закидали Європу дезінформацією, покликаною посіяти розбрат між європейцями, і, за усіма наявними даними, організували невдалий державний переворот в Чорногорії.

Росія особливо агресивна в зоні, яку вважає своєю сферою впливу - чи це організація терактів в Україні, чи активне втручання в політичний процес у Молдові.  

…але війни політичної

Якщо російські спецслужби вважають себе в стані війни, що в цьому контексті означає «війна»? Хоча треба бути готовими до непередбачуваних небезпек і зміни намірів, немає реальних свідчень про те, що Путін має територіальні претензії за межами тих країн, які він вже визначив як російську сферу впливу. По суті, це країни колишнього СРСР, за винятком держав Балтії.

Він скоріше вважає, що НАТО і Захід загрожують йому з трьох напрямів. По-перше, вони перешкоджають Росії ігнорувати або підривати суверенітет країн, включених до його сфери впливу. Україна, Грузія і Білорусь – це головні яблука розбрату на даний момент. По-друге, в своїй відданості демократії, прозорості і верховенству права вони кидають нормативний виклик російській моделі. І нарешті, на його думку, вони прагнуть підірвати владу його режиму в самій Росії.

Тому його метою є стримування Заходу, або принаймні розділити його, відволікти увагу і ввести в розгублення до такого ступеня, щоб він не міг, або не бажав ставати на його шляху. Це головна мета активних заходів, які вживаються проти країн - членів НАТО російськими спецслужбами.

Часто це називають «гібридною війною», але важливо розуміти, що в російській стратегічній думці наявні два паралельні підходи. Є військова модель, яку часто неправильно характеризують як «доктрину Герасімова», нинішнього начальника Генерального штабу, який, на початку 2013 року, написав статтю для фахового військового видання «Воєнно-промишлєнний кур’єр», в якій описав нинішнє російське мислення. (Проте це не доктрина, а спостереження про мінливий характер війни, яке було зроблене ще до Герасімова). В цій моделі некінетичні засоби вважаються вирішальними для підготовки поля бою перед розгортанням військ, як було в Криму і на Донбасі.

Мета Путіна - стримати Захід або привести його в сум'яття до такої міри, щоб Захід був неспроможний або не готовий встати на його шляху. 

Проте в російському істеблішменті є також думка про те, що деякі некінетичні інструменти – такі як підривна діяльність, корупція, дезінформація, введення в оману – можуть забезпечити досягнення бажаних результатів без єдиного пострілу. Ця модель «політичної війни» зараз перебуває у фаворі, бо вона відображає ступінь, до якого НАТО і Захід загалом сильніші по кожному об’єктивному показнику, але як сузір’я демократичних країн вразливі щодо методів, які може застосувати безжалісний авторитарний режим.

Російські спецслужби – передовий загін в некінетичній політичній війні Москви проти Заходу. Тому немає нічого дивного, що Путін продовжує їх так підтримувати. Однак при усьому тому, вони можуть виявитись його Ахіллесовою п’ятою. Їхні агресивні дії проти Заходу не лишаються непоміченими і вже призвели до зворотної політичної реакції в Європі і Північній Америці. Проте вони також можуть створити різноманітні серйозніші ризики і для самої Москви. Конкуренція, яку він сам виплекав, в комбінації з його власним несприйняттям ніякого сумніву в його ідеях і упередженнях, вже означає, що вони змагатимуться за те, щоб розповісти йому те, що він хоче почути. В результаті цього Путін вже припустився серйозних і вартісних помилок, таких як його інтервенція на Донбасі, яка, як його запевняли, призведе до швидкої капітуляції Києва. Вірогідність подальших ще більш серйозних прорахунків дуже реальна. Розвідувальні відомства повинні мати можливість і готовність доносити до влади відому їм «максимальну правду»; якщо цього вже не відбувається, вироблення політики набуває хаотичного характеру і ми всі маємо велику проблему.

Марк Галеотті
старший науковий співробітник Празького Інституту міжнародних відносин,
координатор Центру європейської безпеки при цьому інституті

Стаття Марка Галеотті "Російська розвідка веде (політичну) війну" опублікована в журналі NATO Review і передруковується з відома і дозволу редакції журналу.


Підписуйтесь на аккаунт LIGA.net у Twitter, Facebook і Google+: в одній стрічці - все, що варто знати про політику, економіку, бізнес і фінанси.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини