Піцу в окоп замовляли? Як молоді українці піднімають Донбас #ВладаЦеМи

Піцу в окоп замовляли? Як молоді українці піднімають Донбас #ВладаЦеМи - Фото
Олексій Качко і його Pizza Veterano (приватне фото)
21.11.2019, 16:33

Піца з доставкою на передову, фабрика м'яких іграшок, яскраві мурали на сірих стінах: як молодь змінює своє життя в "депресивному Донбасі"


Наш проект #ВладаЦеМи - не тільки про політику. В першу чергу, це про сміливість брати на себе відповідальність за своє життя. Як перестати прикриватися скаргами на "депресивні регіони", в яких "нічого не вийде", і підпорядкувати собі обставини. LIGA.net розповідає чотири історії молодих людей, які запустили успішні проекти в Луганській і Донецькій областях.

Олексій Качко і Pizza Veterano, Маріуполь

Олексій Качко (особисте фото)

24-річний Олексій упевнений, що при бажанні й наполегливості досягти успіху можна навіть з мінімальними ресурсами. "Це як історії успіху відомих людей, коли вони починали як Стів Джобс - в гаражі, а потім виросла величезна компанія. Все це реально і в Україні. Просто трохи складніше", - вважає він. І показує це на власному прикладі.

У 2014 році Олексій брав участь в Революції гідності, потім допомагав звільняти Маріуполь, збираючи розвідінформацію. З 19 років зі зброєю в руках захищав Україну. Брав участь в АТО, зокрема, в складі полку "Азов" до отримання інвалідності. Через сильне переохолодження організму лікарі видалили Олексію частину легені. Його комісували.
Після цього в житті хлопця настала чорна смуга, вибратися з якої було нелегко.

"Чесно кажучи, був досить жахливий період. Перебував в дуже вбитого моральному стані, не знав, що робити. Розумів, що нікому тут не потрібен. Всім було глибоко все одно, де я до цього провів свої роки життя, де втратив своє здоров'я. До того ж сам себе накручував - "інвалід", навіть ходити нормально не міг ", - згадує хлопець.

Влаштуватися на роботу через центр зайнятості не виходило. Для роботи за фахом, отриманої в технікумі (слюсар) йому не вистачало досвіду. "Тим більше що у нас не особливо охоче влаштовують людей з інвалідністю. А коли дізнавалися, що АТОшник, ще й що доброволець, що сам пішов, а не загнали, ще й "Азов", то шанси різко падали", - розповідає Олексій.

За порадою він звернувся до свого побратима, єдиного знайомого з бізнесу Богдана Чабана - добровольця з Донецька, засновника кафе Хата-читальня. Той допоміг вийти на хлопців з Veterano Group. Олексію порадили почати з кавового бізнесу. Щоб зрозуміти тонкощі роботи, він стажувався в хаті-читальні, в Veterano Coffee, відвідував різні київські кав'ярні.

Олексій стартував в серпні 2017 року з капіталом в 80 тис грн. Це були гроші по інвалідності. Починати кавовий бізнес в Маріуполі виявилося непросто. Проблемою була покупка навіть паперових стаканчиків і цукру до кави.

Фото Олексія Качка

Перша кав'ярня працювала в МАФі. Олексій сам обслуговував клієнтів. "80% закладів у нас не заморочуються тим, наскільки взбите молоко, наскільки добре виварена кава, чи відбудований помел. А я запарюється цими питаннями. Про все це я розповідав своїм гостям, і їм було цікаво. Потім люди зі знанням справи могли прийти в іншу кав'ярню й запитати: а ви налаштовували сьогодні помел, а що у вас за сорт кави, а звідки ви його возите? У більшості кав'ярень не можуть на це відповісти", - підкреслює Качко.

Через півроку довелося найняти першого працівника, щоб мати вихідні й поправити здоров'я. А зараз у Олексія вже три кав'ярні. Знаходяться вони не в МАФах, а в орендованих приміщеннях, в них працюють сім чоловік.

Читайте також: Вулиця проти влади. Чотири приклади боротьби за свої права з #ВладаЦеМи

Перша Pizza Veterano в Маріуполі запрацювала в травні 2018 року - Олексій відкрив її разом з Богданом Чабаном. Спочатку хлопці орієнтувалися тільки на доставку. Олексій стояв на кухні, а Богдан розвозив продукцію.

"Ми підраховували, що будемо випікати 50 піц в день, і це буде дуже круто. У перший же день, коли запустилися, ми зробили 80 піц. У нас навіть не було стільки продуктів, Богдану довелося їздити за ними в магазин", - згадує Качко.

Були побоювання, що такий результат - всього лише ажіотаж при відкритті, але кількість замовлень тільки зростала. У підсумку хлопці відкрили другу піцерію, в цей раз вже з посадочними місцями. Тепер в Pizza Veterano в Маріуполі працюють більше 30 чоловік.

Одна з головних фішок цих закладів - доставка піци військовим на передову. Відвідувачі можуть оплатити свою піцу й ще одне блюдо - для наших захисників (трансформація популярної в Італії системи "підвішеної кави"). Така задумка народилася зі сцени в серіалі Generation Kill, в якій морпіхам перед виконанням непростого завдання командування замовило піцу. "У серіалі бійці зрозуміли, що чекає важкий бій. Ми ж хочемо, щоб наші пацани пам'ятали, що є в нашій мирній частині країни люди, яким не байдуже, що вони сидять в окопах і ризикують своїми життями. Підвішені піци оплачують люди з усієї України, навіть з Європи. Це символ того, що про хлопців ніхто не забув. Це дуже важливо", - підкреслює Качко.

Маріупольська Pizza Veterano раз в два тижні вивозить на передову мінімум 20 свіжих, гарячих піц. "Кожного разу ми чуємо: що за прикол, хто це такі взагалі й що відбувається. Коли пояснюємо, хлопці дуже радіють", - говорить він.

Піца на передовій (фото - facebook/Олексій Кельт)

Пам'ятаючи про свій непростий період в житті, Олексій Качко не проти ділитися з іншими секретами свого успіху. У маріупольській асоціації підприємців він відповідає за сектор ветеранського бізнесу. Він дав сотні консультацій, вісім з його "підопічних" вже почали свою справу. Качко цікавиться і політикою: як раз здобуває вищу освіту за спеціальністю "політолог".

"У мене така боязнь ще з 2014 року - померти ніким. Я хотів би залишити слід не просто в житті людей, а в історії: що я зробив щось таке, чого не робить ніхто. Наприклад, возити піцу на передову", - зазначає Олексій.

Наталія Винокурова та ватрушки від Tent Leader, Сєвєродонецьк

Фото надано Наталією Винокуровою

Наталя ще тільки здобувала вищу освіту за спеціальністю "дизайнер-архітектор", а вже почала працювати - графічним дизайнером, весільним декоратором, менеджером з продажу в компанії, що виробляє тенти. Вирішивши почати свою справу, Наталя стала дилером цієї компанії. Але через три місяці фірма відмовилася працювати з нею через скорочення дилерської мережі.

Якраз в цей час її сестра Олена з чоловіком Олексієм повернулися в Сєвєродонецьк і шукали ідею для нового бізнесу. "І я їм підказала, що можна почати займатися пошиттям тентових виробів. Я пропрацювала в цій темі два роки. Я знала ринок, у мене були необхідні контакти", - розповідає Наталя. Перше обладнання Олена з чоловіком закупили на залишки своїх заощаджень: до війни вони займалися наданням консалтингових послуг. Їх компанія Спецтент почала займатися безпосередньо виробничими питаннями, а Tent Leader Наталії - питаннями розробок, дизайну й просування продукції.

Читайте також: "Попав в політику на каві-брейк". 7 кроків до Ради з #ВладаЦеМи

Зараз на виробництві працюють близько 20 осіб, середня зарплата швачок - п'ять-сім тисяч гривень.

"По продукції - беремося за все. У нас є тентове виробництво, ми відшиваємо намети для виставок і заходів, торгові намети. Робимо вироби з ПВХ матеріалу - тенти для автомобілів, навіси, м'які вікна. Паралельно відшиваємо спецодяг", - уточнює Наталія. Щоб максимально завантажити виробництво, компанія бере активну участь в тендерах. Наприклад, виконувала замовлення Міноборони (чохли для військової техніки) та Укрзалізниці (спецодяг).

Одна з нових ідей - виробництво надувних санок-ватрушок (по суті, автомобільна камера, обтягнута міцною тканиною).

"В минулому році нам людина просто принесла перешити стару ватрушку. Ми не стикалися раніше з цим. Сєвєродонецьк - місто маленьке й щось нове доходить дуже довго, вживу ми ніколи такого не бачили. І подумали: а чому б не почати їх виробляти? " - зазначає Наталя. Конкуренції вона не боїться, малосніжних зим - теж, адже є гірськолижні курорти і в Західній Україні. До того ж, ватрушки можна використовувати влітку - для відпочинку на воді.

Дівчина впевнена, що в бізнесі не варто боятися пробувати нові напрямки. "Мені здається, якщо ви горите якоюсь ідеєю, треба пробувати. Нехай і немає стовідсоткової гарантії, вам ніхто не скаже, вийде чи ні. Навіть якщо ви помилилися, щось в процесі знайдете. Як у нас з цими тентами: ми зараз приходимо до того, чи не піти нам в оренду наметів. А, можливо, з тентів ми переростемо взагалі в щось інше, в виробництво тканин наприклад. Працюючи з тканинами, ми знаємо проблеми наших текстильників, постачальників. Адже немає хороших тканин на нашому ринку", - підкреслює Наталія.

Ян Птушко та яскраві мурали, Сєвєродонецьк

Фото надано Яном Птушком

25-річний сєвєродончанин Ян Птушко за освітою - юрист. Але своє покликання знайшов в образотворчому мистецтві. Його роботи можуть побачити всі бажаючі - вони розміщені на будівлях і навіть на громадському транспорті.

Ян навчався малювати сам. Свій перший мурал - квіти на двоповерховій будівлі - створив в 2016 році в подарунок Сєвєродонецьку до дня міста. У мерії фінансової підтримки його ідея не отримала, але допомогли хлопці з сєверодонецького кризового медіа-центру.

Тепер у Яна більше 15 муралів в різних містах Луганської і Донецької областей. Наймасштабніший - на дев'ятиповерхівці в Торецьку.

Мурал в Торецьку (фото надано Яном Птушком)

Створення муралу - досить витратне заняття. Щоб розписати фасад п'ятиповерхового будинку, тільки на фарби, спорядження й вишку потрібно мінімум 50 тис грн. Щоб мати можливість реалізувати свої ідеї, хлопець постійно перебуває в пошуку грантових коштів. Часто допомагають громадські працівники, які хочуть прикрасити мураламисвоє місто.

Читайте також: Не ходиш на вибори? Тоді ти заслужив жити як в Silent Hill

Наприклад, робота Яна на п'ятиповерхівці у Вугледарі з'явилася завдяки ініціативі місцевих бібліотекарів. Їх проект переміг в конкурсі Мінкульту "Малі міста - великі враження". За власною ініціативою художник виграв у проектах від ЮНІСЕФ і Британської ради в Україні. За їхньої підтримки він розписав будівлі чотирьох шкіл у Сєвєродонецьку.

Мурал на школі (фото надано Яном Птушком)

Ян розповідає, що при створенні муралу дуже багато часу приділяє ескізам та опрацюванні ідеї.

"Завжди дивимося, що це за об'єкт, де він знаходиться, може бути, якась цікава історія у нього є. Наприклад, в Вугледарі проект робився на честь письменника Анатолія Овсієнка, який писав гуморески. Малюнок на п'ятиповерхівці - сюжет однієї з його гуморесок. Рибак з онуком ловлять золоту рибу, хочуть спіймати удачу, але в підсумку вони зловили тільки зуб, вирваний у риби. Тим самим я провів паралель з життям письменника. Він також працював зубним техніком", - уточнює Птушко.

Мурал у Вугледарі (фото надано Яном Птушком)

Його роботи не тільки прикрашають промислові міста Донбасу, а й роблять життя в них трішки комфортніше. "Мурали дають потужний імпульс до дій. Були у нас випадки, коли після завершення роботи на фасаді люди навколо починали все облагороджувати, квіти висаджувати, лавки ставити", - підкреслює художник.

Ян каже, що в подальшому хотів би розвиватися і сам як художник, і в цілому розвивати вуличне мистецтво в області. Мріє реалізувати проект, в рамках якого будівлі в Сєвєродонецьку розписали б художники з різних регіонів країни. "Можливо, це б переросло в музей якогось вуличного мистецтва. Може, це допомогло б і розвитку туризму. Щоб люди приїжджали сюди й дивилися, що у нас тут теж є життя, що ми намагаємося розвиватися", - зазначає Птушко.

Що стосується конкретних об'єктів, то йому хотілося б спробувати свої сили на великій будівлі, наприклад елеваторі.

Руслана Щербина та фабрика м'яких іграшок, Маріуполь

Руслана Щербина (фото - особистий Facebook)

Дівчина втілила в життя мрію багатьох дітей - обзавелася власною фабрикою з виробництва м'яких іграшок. "Я з дитинства люблю іграшки. І коли стояв вибір, чим же таким зайнятися, все було очевидно", - пояснює 23-річна Руслана.

Гроші на свій проект - 498 тис грн - дівчина отримала за програмою Донецької ОДА "Український донецький куркуль". Ще стільки ж вона вклала власних коштів - у Руслани до цього часу працював магазин фірмового одягу.

Читайте також: #ВладаЦеМи. Як відтягнути молодь від гаджетів, навчити лідерства та демократії

У дівчини юридична освіта. Магістра отримати не встигла через реалізацію проекту "Марі і Поль". Але про це не шкодує: "Зараз я займаюся улюбленою справою. Звичайно, якщо щось трапиться в житті, може, і доведеться працювати юристом. Але мені не хотілося б. Вистачає навіть новин в телевізорі, голова йде обертом від того, що в країні твориться".

Фабрика "Марі і Поль" розпочала роботу в серпні 2018 року. У Руслани працюють п'ять чоловік. Всі м'які іграшки - унікальні, не копіюють ті, які вже існуюють. Їх дизайн розробляє одна зі співробітниць і сама Руслана.

Вартість іграшок - від 60 грн (брелоки) до 5 тис грн за чотириметрового єдинорога. Велика частина з них - тварини. Мультяшних героїв "Марі і Поль" серійно не шиє, оскільки поки не може купити відповідну ліцензію.

Улюблена іграшка самої Руслани - кіт Василь. Дівчина сама намалювала іграшку, а співробітниці розробили викрійку.

Продукція фабрики продається в магазинах Маріуполя і через інтернет. "Дуже хочеться поставляти наші іграшки за кордон. І мене просять про це. Але для цього нам треба отримати сертифікат, який ми собі поки дозволити не можемо", - зазначає Руслана.

Виділитися на ринку "Марі і Поль" намагається якістю. Не економить на матеріалах і фурнітурі, щоб іграшка вийшла міцною й безпечною. "У мене дитині 10 місяців. Вона грає будь-якою іграшкою з мого виробництва. Я взагалі не хвилююся, бо знаю, що він нічого не відірве і не проковтне", - розповідає дівчина.

Руслана відзначає, що і сама любить отримувати в подарунок м'які іграшки. Але тепер дівчині їх не дарують. Ті ж іграшки, які були вдома, поступово віднесла на фабрику. На них дівчина вчилася, вивчала недоліки і вдалі рішення.

Свої іграшки Руслана намагається асоціювати з рідним містом: можливо, колись вони стануть однією з візиток Маріуполя. "Ось у нас надійшло замовлення на їжачка, ми виготовили його, при цьому вставили йому в лапки якір. Намагаємося максимально наблизити до тематики міста. Думаю, виходить, інакше б маріупольці не везли наші іграшки за кордон на подарунки", - додає вона.

У Донецькій області у "Марі і Поль" особливих конкурентів немає. На всеукраїнському ринку їй важко змагатися з великими вітчизняними виробниками, а також неякісною, зате дешевою китайською продукцією.

"Але ми зайняли свою нішу й ми її розвиваємо... На даний момент іграшки приносять дохід не кожен місяць. Проблеми влітку, коли всі їдуть на море, на пляжі. Але потроху прибуток зростає, крокуємо вгору", - розповідає Руслана .

Тим, хто хоче розпочати власну справу, вона радить звернути увагу на безліч програм підтримки підприємців, які реалізуються в Донецькій і Луганській областях. І не опускати руки у разі невдачі. "Втілити одну, другу, третю - ідей десятки. Якщо ваша ідея цікава, на неї обов'язково звернуть увагу", - радить вона.

Андрій ЗАБОЛОТНИЙ
для LIGA.net

Читайте також: Покоління Z. Сім винаходів юних українців, які змінять країну, а, може бути, й світ

Створення цього матеріалу стало можливим завдяки підтримці американського народу в рамках програми USAID "Медійна програма в Україні", яка виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є винятковою відповідальністю LIGA.net і необов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.