RU

Павло Казарін: Улюблені дружини Кремля, або Навіщо Медведчуку Крим

04.08.2020, 15:52
Павло Казарін: Улюблені дружини Кремля, або Навіщо Медведчуку Крим - Фото
Колаж - LIGA.net

Для проросійських українців не важливе прізвище лідера. Тому за них іде боротьба

Через шість років після анексії питання "чий Крим?" проросійські політики полюбляють залишати без уваги. Не тільки тому, що відповідь на нього може зіпсувати репутацію в Москві. Вони не люблять це питання, тому що воно перетворилося в етичний фейс-контроль, придуманий "партією Майдану". Тією самою "партією Майдану", якій вони програли битву в 2014 році.

Цей етичний вододіл придумано тими, хто їх переміг. Тими, кому вони програли. Відповідати на нього - рівносильно "грі за чужими правилами". За чужими правилами грають ті, хто програв, а себе вони такими не вважають. Через шість років після поразки вони все ще сподіваються взяти реванш. І якщо для цього потрібно поїхати в окупований Крим - вони їдуть.

Що, власне, і зробив  Віктор Медведчук. Той самий, який вважається головним адвокатом Москви в українській політиці. Його партія готується до місцевих виборів, а тому ця поїздка виглядає як сигнал для пастви, що заблукала. Рік тому його електорат захопився новим фаворитом - і тепер ОПЗЖ  намагається повернути собі право вважатися улюбленою дружиною Кремля.

Важливий момент: в українській політиці правлять вожді. Подібно атлантам вони тримають на плечах свої партії - і через те відхід лідера загрожує обваленням конструкції.  Батьківщина неможлива без Юлії Тимошенко, Удар – без Віталія Кличка, а Слуга народу - без Володимира Зеленського. Вітчизняний виборець любить серцем, голосує за прізвища і не читає програми. Персональні бренди важливіші інституційних.

І в цьому загальному правилі є лише один виняток. Партія Москви.

Ті, хто віддають за неї голоси, знають, чого хочуть. У їхньому райдері - ностальгія за молодістю і радянські штампи. Мрія про імперію і страх перед майбутнім. Вони сумують за минулим і тому вишукують у бюлетені помазаника Москви. Партійний бренд не має принципового значення: в різний час вони йшли голосувати за Компартію, Партію регіонівОпоблок і ОПЗЖ.

А рік тому частина їхніх голосів перемістилася до Слуги народу.

Зеленський не заважав себе придумувати і тому багато хто побачив у ньому Переяславську раду. Дружбу з Москвою й обнулення війни. Братні обійми і мир у всьому світі. Як результат, у скарбничку його партії впали голоси ще й тих, хто переконаний, ніби місце України - на російській орбіті.

Через рік вони відчувають себе обдуреними. Етичний контур країни в цілому залишився у своїй постмайданній редакції. Війна не припинилася. Прозахідний курс не скасовано. А те, що проєвропейські українці вважають надмірним компромісом, проросійські вважають явно недостатнім. І тепер за голоси останніх розгорнеться боротьба на місцевих виборах. У хід піде весь арсенал політичних залицянь. Наприклад, візит Медведчука до Криму.

Судячи з усього, Кремль теж не проти об'єднання своїх українських прихильників під єдиним партійним брендом. В іншому випадку главу ОПЗЖ просто б завернули російські прикордонники. Справа в тому, що в рамках карантину до Криму з українського материка пускають лише власників російських документів і тих українських громадян, у кого на півострові живуть батьки або діти.

Втім, статус кума російського президента дозволяє розраховувати на виключення з правил. А тому Медведчука пропустили. Разом із дружиною та супроводжуючими.

Його поїздка до Криму - це сигнал усім тим, хто в Україні "втомився від війни". Така собі демонстративна зневага до нової реальності. Свідоме ігнорування анексії. Лідер парламентської фракції їде на окуповану територію відпочивати - в той момент, коли на цій території окупаційна влада саджає до в'язниць українських громадян і порушує справи за нелояльність до триколору.

Жоден український політик не може собі такого дозволити. Але завдання Медведчука в тому, щоб подобатися тим, хто втомився від українських політиків. А тому він під'їжджає до КПП, простягає документи російським прикордонникам, заповнює міграційну картку та їде відпочивати на Південний берег. Суверенітет? Окупація? Ні, не чули.

Мета візиту - не засмага і не пахлава. Мета візиту - нагадати про те, кому в Києві Кремль виписав ярлик на князювання. Блудним дітям прорадянської ностальгії скоро знову доведеться ставити позначки в бюлетенях - і вони мають не помилитися з графою. Чотирибуквенна абревіатура ОПЗЖ для всіх, хто сумує за СРСР.

Втім, проросійський табір сьогодні бореться не тільки за свою традиційну паству - ту саму, що рік тому раптово вирушила голосувати за президентську партію. Прокремлівські проекти до того ж намагаються осідлати український антиелітарний тренд. Той самий, що у всьому світу приводить до влади торговців простотою.

Хочеш перемогти на виборах - оголоси себе "приборкувачем еліт". Власне, саме ця стратегія рік тому посадила в президентське крісло Зеленського. Проблема лише в тому, що цей статус перехідний - як тільки політик складає присягу, він переходить лінію фронту. В результаті, посада "приборкувача еліт" сьогодні в Україні виявилася вакантною. Сам Зеленський ще намагається за неї чіплятися, проводить демонстративні чистки та ротації оточення, але до колишньої чистоти жанру повернутися йому вже не вдасться.

Падіння його рейтингу відкриває дорогу новим месіям. Проросійські хлопці намагаються зайняти вакантну нішу "приборкувачів істеблішменту", оголошують себе викривачами і правдорубами. Втім, їх бунт проти еліт цілком вибірковий. Найчастіше мішенями їх викриттів стають українські смисли і наративи. Вони торгують хаосом і невір'ям, дискредитацією і вкидами. В їхньому активі вся мережева інфраструктура: від Telegram-каналів до YouTube-блогів. Їхня аудиторія - скривджені й ображені, аполітичні і байдужі. Попит на прості рішення народжує нових "шарікових" і проросійські проекти намагаються годувати їх своїм контентом.


Нові прокремлівські старанно дистанціюються від звинувачень у проросійськості - щоб не звужувати свою базу. Б'ються за тих, хто незадоволений теперішнім. Торгують ненавистю і пошуком винних. Підсаджують свою паству на найсильніший ментальний наркотик у вигляді образи. Тієї самої, що дозволяє відчувати себе жертвою чужих інтриг.

Шість років тому нам здавалося, що час проросійських партій закінчився. Ймовірно, ми недооцінили інерцію. Нічого дивного для країни, що століттями жила у форматі імперської колонії. Нічого дивного для країни, яку в цей формат намагаються повернути.

Читайте матеріал російською: Павел Казарин: Любимые жены Кремля, или Зачем Медведчуку Крым

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини