06.11.2019, 09:36

Павло Казарін: Діди воювали

Павло Казарін: Діди воювали - Фото
Павло Казарін (колаж - LIGA.net)

Україна - це країна з довгою історією і короткою пам'яттю

Є один старий анекдот.

"Туристи знаходять в Карпатах старий схрон, з нього виповзає сторічний дід з машинґвером:
- Cлава Ісу. Ну, які новини?
- Та війна, діду.
- Із ким воюємо?
- З Москвою.
- А де саме воюємо?
- На Донбасі.
- Ну що... нормально хлопці просунулися... 

Вважається, що анекдот стає смішним за рахунок несподіваної кінцівки. І якщо ця кінцівка здається нам смішною, то у історії для нас погані новини. Тому що "несподівану кінцівку" тут знайде той, для кого 2014-й рік став несподіванкою.

Для носія радянської пам'яті війна України з Росією нелогічна і неможлива.

Для вимушених переселенців російське вторгнення - це удар в спину і зрада.

Для столичного аполітичного жителя все, що відбувається - це вивих, який повинен бути виправлений.

А для діда з анекдоту все закономірно. Все та ж війна. Все з тим же супротивником. Ті ж мотиви. Тільки на іншому кінці країни.

Читайте також - Другий фронт

Ми всі - заручники своєї пам'яті. Яка коротка і в кращому випадку розрахована років на сімдесят. Події нашої реальності здатні втрачати логіку і знаходити її в залежності від історичної оптики.

У 2015-му один польський колега розповідав мені про ту різницю, що відрізняла його країну і мою. Він говорив про те, що в Польщі сприймали весь період з 1991 по 2014-й як раптовий історичний перепочинок. За час якого потрібно встигнути мобілізуватися, провести реформи і підготувати систему оборони. Тому що нормативна Росія для них - це імперія, зосереджена на поглинаннях і розширенні. І потрібно бути готовим до того, що її "відлиги" завжди бувають короткостроковими.

Читайте також - Зеленський не для друку

А Україна була впевнена в зворотному. Сприймала ослаблену Росію як нову норму. Вважала, що епоха імперії пішла в небуття. І тому ті два десятиліття, які у неї були, - були витрачені даремно.

Гарна ілюстрація того, як працює історична пам'ять. Та сама, яка дозволяє не впадати в ілюзії. Яка вчить бачити вікна можливостей і користуватися ними. Події останніх шести років можуть стати для нас хорошим щепленням. Якщо ми, звичайно, наважимося вписати ці події в широкий контекст.

Який досить простий. Століття життя в колоніальному статусі. Два десятиліття буферного існування. Фантомні болі імперії, що спровокували вторгнення і війну за незалежність. Нічого нового. Нічого нелогічного.

Поки ми вважаємо все, що відбувається історичним вивихом - ми програємо. Поки ми вважаємо, ніби є простір для компромісу - ми програємо. Поки ми говоримо, що у війні винна "войовнича меншість" - ми програємо.

Вигравати ми почнемо лише в той момент, коли побачимо все, що відбувається очима того самого діда з анекдоту. Для якого новина про війну з Росією, новиною не була. Для якого нова війна - це всього лише продовження його власної. Тієї самої, що почалася задовго до 2014-го року.

І тоді ми зможемо зрозуміти його оптимізм. Тому що, якщо поглянути на карту країни, то за шістдесят років хлопці справді гарно просунулися.

Читайте російською: Павел Казарин: Діди воювали

 


журналист
Підписуйтесь на аккаунт LIGA.net в Twitter, Facebook, Інстаграм: в одній стрічці - все, що варто знати про політику, економіку, бізнес і фінанси.
Отправить:
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.