Другий фронт

01.11.2019, 13:31
Другий фронт - Фото
Павло Казарін (колаж - LIGA.net)

Формула Штайнмаєра, мінський процес, розведення військ ... Усі наші суперечки про переговори - це битва за те, яку Україну вважати нормою

Ми сперечаємося про це останні півроку. Формула Штайнмаєра. Мінський процес. Розведення військ. Але в центрі всіх наших дискусій знаходиться аж ніяк не військова тактика. Насправді ми сперечаємося про норму. Про те, яку Україну вважати правильною.

Тому що кожен житель країни встиг пожити в двох "українах". Одна з яких існувала з 1991 по 2014. А інша - останні п'ять років.

Та перша Україна багато в чому залишалася російською колонією. Ми можемо переконувати себе, що її громадяни були архітекторами незалежності. Обговорювати внесок України в крах імперії. Цілком ймовірно, що все це буде справедливо для певної частини країни. Але для переважної більшості здобуття незалежності було не так цінністю, скільки даністю. А сама незалежність - чимось на зразок права не годувати республіки Центральної Азії.

Інакше б Україна не застрягла в буферній зоні Росії на наступні двадцять три роки. Інакше б не сперечалася про те, до якого світу належить. Інакше б на кожних президентських виборах у другому турі не вибирала б між "незалежністю" й "імперією".

Читайте також - Зеленський не для друку

Це лихоліття закінчилося лише в 2014 році. У той самий момент, коли Росія вирішила, що їй не потрібна напівлояльність колишньої колонії. Коли Кремль дозрів поставити крапку в українському питанні. Але замість цього він домігся зворотного.

Вторгнення й окупація стали ударом дефібрилятора. Країна почала проводити ревізію самої себе. Передомовлятися про історичну пам'ять. Сама того не бажаючи, Москва запустила той самий дрейф, на який Київ ніяк не наважувався всі перебудовні роки. І тепер цей процес Кремль намагається обнулити.

Тим більше, що в Україні вистачає тих, кому ближче колишній формат існування. До війни таких людей було ще більше, але Москва своїми руками викреслила їх із виборчого процесу. Порушивши тим самим баланс і хитку рівновагу. І тепер відчайдушно намагається виправити помилку.

Всі суперечки про українські пріоритети - це всього лише суперечки про норму. Ті, хто вважає нормою стару Україну - кажуть про території. Ті, хто вважає нормою нову Україну - кажуть про суверенітет. Тому що кожен сценарій йде в рамках пакетної пропозиції. А кожне рішення йде в комплекті з наслідками.

Читайте також - ЗАТ "Володимир Зеленський"

Хочете території? Без проблем. Погоджуйтеся з російськими умовами, відмовляйтеся від незалежності, підписуйтесь під буферним статусом. Відновлюйте дискусії про кількість мов і національної пам'яті. Європа буде закінчуватися на сході Польщі. Приблизно там же, де і мрія про європейські правила життя.

Хочете суверенітету? Теж без проблем. Готуйтеся до довгого протистояння, бойових дій, важких реформ. Зміна правил гри ніколи не буває легкою - особливо якщо масштаби хвороби вимагають непопулярних рішень. Тим більше, що імперії схожі на ревнивих чоловіків - розставання з ними нечасто буває простим. А реальну незалежність не дарують, а виборюють.

До того ж, усі апеляції до територій стали зручним набором евфемізмів. Необов'язково говорити про те, як дратує тебе новий статус-кво. Немає потреби зізнаватися у власній ностальгії за минулим. Немає сенсу розписуватися у своєму небажанні приймати нову редакцію України. Все це можна витончено камуфлювати розмовами про необхідність миру.

Читайте також - Формула Штайнмаєра як випробування для Зеленського

Такий підхід зручний. Він виглядає етично вивіреним. Захищає від звинувачень у "сепаратизмі". Дає своєму авторові правозахисні інтонації та дозволяє називати незгодних - радикалами й яструбами. "Поганий мир кращий за добру сварку". "Аби не було війни".

Проблема лише в тому, що війна вже йде. І лінія фронту - всього лише один із її проявів. І якщо навіть ви скасуєте окопи - це всього лише полегшить її ведення. Для тієї самої імперії, яка має намір і далі воювати з новою Україною за повернення старої.

А заодно і для всіх тих, хто з появою нової України ніяк не може змиритися. Якого б кольору не був їхній паспорт.

Читайте матеріал російською: Второй фронт

Павел Казарин
Павел Казарин
журналист
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини