Олег Янковський. Біографія

20.05.2009, 09:09

Вранці 20 травня у Москві помер видатний радянський і російський артист, ведучий актор театру "Ленком" Олег Янковський. Протягом тривалого часу актор хворів на рак підшлункової залози.

Вранці 20 травня у Москві помер видатний радянський і російський артист, ведучий актор театру "Ленком" Олег Янковський. Протягом тривалого часу актор хворів на рак підшлункової залози.

Олег Янковський народився 23 лютого 1944 року в сім'ї колишнього штабс-капітана лейб-гвардії Семенівського полку, родом із польських дворян. Дитинство Олега пройшло у казахському містечку Джезказгане.

Заможна в минулому сім'я жила дуже бідно. Янковські, однак, тримали багату бібліотеку, говорили іноземними мовами і багато читали.

Згодом Янковські перебралися до Саратова - міста з багатим культурним корінням, міста театралів. Мати зуміла прищепити всім своїм дітям любов до театру, сцени. Саме у Саратові відбувся театральний дебют 14-річного Олега - він замінив хвору виконавицю епізодичної ролі хлопчика у спектаклі "Барабанщица".

Трохи пізніше О.Янковський зіграв червоноармійця Андрія Некрасова у драмі Євгена Карелова "Служили два товариші". "Там взагалі на зйомках чудова компанія зібралася. Але Бикова мені навіть складно з кимсь порівняти. У ньому було закладено щось таке наставницьке. Він відразу мене опікати почав. Він був такою захопливою людиною, водив мене в ресторан і все розповідав, розказував. А я, як губка, вбирав все, що він мені говорив. А з іншого боку - Висоцький. У нього якраз тоді був початок роману з Мариною Владі. Але вона мені була не така цікава, як він сам. Хоч він тим Висоцьким, якого ми зараз знаємо, ще не був. Ось це були справжні університети. Ні з якими навчальними закладами вони не зрівняються", - згадував про це сам О.Янковський.

Після виходу фільмів "Щит і меч" і "Служили два товариші", О.Янковський прокинувся знаменитим. Крім того, він став отримувати великі ролі в театрі. У ці роки О.Янковський зіграв серйозні ролі як класичного ("Таланти і прихильники", "Склянка води"), так і сучасного ("Людина зі сторони") репертуару. Найбільшого успіху О.Янковський добився у ролі князя Мишкіна (спектакль "Ідіот").

У 1973 році О.Янковський прийшов працювати в Московський театр Ленінського комсомолу ("Ленком"), швидко ставши його провідним актором. Серед його найкращих спектаклів: "Автоград", "Хлопець з нашого міста", "Революційний етюд", "Диктатура совісті", "Оптимістична трагедія", "Чайка", "Варвар і єретик", "Гамлет".

Однією з найбільш помітних робіт О.Янковського середини 70-х стала роль Батька у фільмі Андрія Тарковського "Дзеркало". У 1983 році А.Тарковський знову запросив О.Янковського у свою картину - актор зіграв письменника Горчакова у драмі "Ностальгія".

У 70-ті роки О.Янковський дуже багато знімався. Акторська пластичність дозволяла йому органічно виглядати в різних кіноролях: партійного функціонера ( "Премія", 1974; "Зворотний зв'язок", 1978), декабриста Кондратія Рилєєва ( "Зірка привабливого щастя", 1975), невпорядкованої, колючої людини ("Чужі листи", 1976, "Солодка жінка", 1977) або, навпаки, безхарактерного, слабовільного ("Слово для захисту", 1977, "Поворот", 1979).

Справжнім розквітом творчості О.Янковського як кіноактора стали 80-і роки, "освячені" співпрацею з Марком Захаровим ("Звичайне чудо", "Той самий Мюнхгаузен", "Будинок, який побудував Свіфт", "Вбити дракона"). Крім фільмів М.Захарова варто відзначити блискучі ролі в фільмах Романа Балаяна "Польоти у сні і наяву" (1983, Державна премія СРСР за 1987 рік), "Поцілунок" (1983), "Оберігай мене, мій талісмане" (1987), "Філер" (1988), а також у соціально-ексцентричній драмі Тетяни Ліознової "Ми, нижчепідписані" (1981) і мелодрамі Сергія Мікаеляна "Закоханий за власним бажанням" (1982).

На початку 90-х О.Янковський зіграв яскраві і абсолютно різні ролі у трагікомедії Георгія Данелії "Паспорт" (1990) та історико-психологічній драмі Карена Шахназарова "Царевбивця".

Про прихід "нових часів" О.Янковський згадував так: "За виробництво фільмів бралися всі, хто хотів. Оскільки думали не про творчість, а про відмивання грошей, то дуже скоро кількість картин, що випускаються виросла до чотирьохсот в рік - на початку 90-х в Росії клепали фільмів більше, ніж в Індії. Коли ці нові "кінематографісти" остаточно все окупували, відсунувши справжніх професіоналів в сторону, я принципово перестав зніматися. Розумів: не можна так розпоряджатися своєю долею. Декоративна присутність на екрані мене ніколи не цікавила. Грати - так грати! Я отруєний хорошим кіно, тому на барахло не міг погодитися.

На запрошення Клода Режі я на півроку поїхав у Париж, брав участь в міжнародному театральному проекті, дуже напружено працював. До речі, останнє відлуння Радянського Союзу, що докотилося і до Франції. У Парижі я дізнався, що підписано указ про присвоєння мені звання народного артиста СРСР. Це трапилося за тиждень до того, як країна з такою назвою перестала існувати. Першим народним в 20-і роки став Костянтин Сергійович Станіславський, а я став останнім... До речі, на вечорі, присвяченому сторічному ювілею МХАТу, я навіть дозволив собі жарт на цю тему: "З кого починали товариші і ким закінчили!" Зал оцінив гумор, сміявся довго".

У наступні роки О.Янковський знімався в кіно рідко. Були цікаві ролі в фільмах "Фатальні яйця" (1995), "Перша любов" (1995), "Ревізор" (1996). Але сам актор зізнавався, що "задоволення немає від жодної з останніх робіт".

У 2000 році О.Янковський зняв свій перший фільм, в якому зіграв одну з головних ролей, - "Приходь на мене подивитися". Через два роки він знявся в фільмі Валерія Тодоровського "Коханець". Зовсім недавно українські глядачі могли оцінити роботу О.Янковського у фільмі Р.Балаяна "Райські птахи". Одним з останніх фільмів з його участю став фільм "Стиляги" Тодоровського-молодшого, що отримав російську кінопремію"Ніка".

О.Янковський - народний артист СРСР (1991), лауреат Державної премії СРСР (1987), двічі лауреат Державної премії Росії. Зовсім недавно Президент РФ Дмитро Медведєв вручив видатному актору орден "За заслуги перед Вітчизною" II ступеня.