Стратегія «Україна може». План розвитку промвиробництва в період кризи p

23.04.2020, 08:00
 Стратегія «Україна може». План розвитку промвиробництва в період кризи - Фото

Стратегія включає проведення радикальних і швидких змін у трьох основних системах країни: політичній, банківській та податковій

На правах спонсорства

Чому варто ознайомитися зі Стратегією «Україна може» та впровадити в національних масштабах пропоновані нами кроки

  • У рамках  цієї статті наведено доступну та конкретну Стратегію «Україна може» (назва аналогічна назві колишньої стратегії Президента Малайзії). Всі пункти Стратегії ґрунтуються  на 28-річній практиці управління, збереження та  розвитку реального виробництва в Україні, а також на успішному досвіді виходу з криз інших країн, які в найкоротші терміни наростили конкурентоспроможність своїх економік за рахунок сміливих рішень.
  • Нинішня панічна ситуація з пандемією Covid-19 загострює необхідність проведення в країні швидких, але давно назрілих змін. Назва Стратегії не є принциповою. Головне – швидка та рішуча реалізація конкретних кроків, викладених нижче. Необхідно подолати багаторічні страх та нерішучість і заявити на весь світ: «Україна переходить до відкритої протекціоністської політики підтримки вітчизняного виробника. Для нас це єдиний шлях перетворити 28 років неодноразово втрачених можливостей і нереалізованого потенціалу на можливості стрімкого розвитку і процвітання України та її громадян».

СТРАТЕГІЯ «УКРАЇНА МОЖЕ»

План першочергових дій по збереженню, підтримці і розвитку вітчизняного промислового виробництва в період кризи

1. ЦІЛІ СТРАТЕГІЇ «УКРАЇНА МОЖЕ»

  • Замінити дрібні розфокусовані «підтримуючі» напівзаходи на чітко сформульовану державну політику та швидкі ефективні заходи, спрямовані на збереження і зростання конкурентоспроможних галузей українського промислового виробництва, створення нових робочих місць та експортоорієнтованої продукції.
  • Перетворити Україну з переважно аграрної країни з незаможним населенням на потужну індустріальну високотехнологічну державу зі зростаючою економікою.

2. ТРИ СИСТЕМИ, ЩО ПОТРЕБУЮТЬ РАДИКАЛЬНИХ ЗМІН

З метою спрощення розглянемо три основні системи, що впливають на промислові виробничі підприємства:

  • українська політична система (УПС);
  • українська податкова (фіскальна) система (УФС);
  • українська банківська система (УБС).

Історично склалося так, що з моменту набуття Україною незалежності ці три системи послідовно, з року в рік, розвалюють і знищують четверту та найважливішу для існування країни систему – українське промислове виробництво (УПВ) (див. рис. 1).

Рис. 1. Історичний розвиток України за роки незалежності - планомірне знищення промислового виробництва

Мета пропонованої програми – змінити цю ситуацію (див. рис. 2).

Рис. 2. Стратегія «Україна може» - підтримка конкурентоспроможних вітчизняних виробників і дружня взаємодія систем

2.1. Українська політична система

2.1.1. З метою стимулювання зростання вітчизняної промисловості та реального сектора економіки необхідно ввести і послідовно проводити в країні єдину й однозначну протекціоністську політику підтримки українського виробника, який є одним із основних джерел податкових надходжень до держбюджету і творцем мільйонів робочих місць в Україні. Аналогічна політика підтримки національного виробника проводиться в більшості розвинених країн світу.

2.1.2. Розробити та законодавчо закріпити критерії надання промисловому підприємству статусу «Український виробник» (критерії нами розроблено та  може бути надано на вимогу). Чітко відокремити торгових посередників (постачальників, дилерів, викруткових складальників імпортного обладнання) від реальних українських виробників. Перша група являє собою торгові підприємства, які нічого не виробляють і не створюють істотної кількості робочих місць в Україні.

2.1.3. За участю в тендерах встановити преференційну знижку для підприємств зі статусом «Український виробник» у розмірі не менше 15-20%. Це пов'язано з тим, що закордонні конкуренти часто мають нижчий рівень цін завдяки економії за рахунок більшого масштабу виробництва і доступу до дешевих кредитів зі ставками 0–3%, чого вже 28 років поспіль повністю позбавлений український виробник.

2.1.4. Заборонити проведення тендерів, у яких під керівництвом високооплачуваних зарубіжних консультантів навмисне висуваються дискримінаційні та абсолютно нездійсненні для українських виробників вимоги. Класичний приклад, що вже набив оскому, – закупівля вагонів Hyundai замість вагонів українського Крюківського заводу. І таких прикладів планомірного знищення Україною свого виробника – тисячі.

2.1.5. У разі, якщо продукція, закуповувана згідно з умовами державного тендеру, виробляється в Україні і за основними показниками є аналогом зарубіжної, держава зобов'язана здійснювати закупівлю лише в українського виробника.

2.1.6. Встановити найвищу пріоритетність і швидкість розгляду в державних органах країни будь-яких законодавчих актів, спрямованих на стимулювання та стрімке зростання українського виробництва й промисловості. Надходження від промисловості й виробництва є однією з основних дохідних статей держбюджету країни, без яких нічим оплачувати його статті витрат.

2.2. Українська банківська система

2.2.1. Нацбанку України кардинально знизити ставку рефінансування для українських банків при наданні кредитів українським промисловим виробникам. Для того, щоб українські виробники були конкурентоспроможними на світовому ринку, ставку по гривневих кредитах для таких виробничих підприємств має бути встановлено ​​в межах до 5–7% на рік у залежності від галузі. Зараз ставка кредитування виробничих підприємств досягає 26% річних, але навіть за цих умов кредит неможливо отримати без твердої застави і багатомісячних затягувань із боку банків. У тих галузях, які мають великий потенціал зростання, а також для тих компаній, продукція яких має експортний потенціал для швидкого виходу на зовнішні ринки, процентні ставки по кредитах мають бути мінімальними.

2.2.2. Передбачити можливість надання дешевих банківських кредитів у вигляді беззаставного проектного фінансування тим українським виробничим підприємствам, що мають власні діючі підрозділи R&D. Такі кредити доцільно видавати не стартапам, коли ризики втрати вкладених грошей вкрай великі, а виробничим підприємствам, які пропрацювали на ринку України щонайменше 5 років. Це дозволить стимулювати високотехнологічні конкурентоспроможні розробки всередині країни з метою максимально швидкого виведення української продукції на експорт.

2.2.3. Для виробничих підприємств збільшити термін банківського кредитування для поповнення обігового капіталу (не тільки під інвестиційні цілі) з 3, 6, 12 місяців до 3–5 років. Короткострокові кредити підходять для торгівлі, але не для виробництва. Довгострокове кредитування (або лізингове фінансування під мінімальний відсоток) дозволить українським виробникам завозити на територію України високотехнологічне обладнання та виробничі лінії для створення конкурентоспроможної експортоорієнтованої  продукції.

2.2.4. Запровадити систему негайного (1–3 дні) надання кредитів під 2–3% річних у разі, якщо український виробник виграє тендер на поставку своїх товарів за умови відстрочення платежів із боку покупця (в останні 3–5 років багатомісячні відстрочення платежів у тендерах із боку покупця в Україні стали нормою). Це необхідно для закупівлі сировини, виробництва продукції та виплати заробітної плати працівникам. Таке швидке тендерне кредитування національного постачальника практикується у країнах ЄС.

2.2.5. Скоротити термін розгляду банками кредитних заявок для виробничих підприємств із 3–6 місяців із непередбачуваним результатом до 2–3 тижнів із пріоритетним розглядом заявок саме від промислових виробників.

2.3. Українська податкова система

2.3.1. Вдосконалити застарілу та повністю дискримінаційну систему оподаткування заробітної плати на промислових виробничих підприємствах у порівнянні з мізерним оподаткуванням за ставкою 5% без ПДВ «самозайнятих» ФОПів (наприклад IT-фахівців, консультантів, юристів, економістів, торгових представників, працівників малих фермерських господарств тощо).

Для порівняння: на сьогодні програміст, що працює як «самозайнятий» ФОП в IT-компанії, сплачує до бюджету 5% податків і 0% ПДВ в той час, як для виплати зарплати такому самому  програмісту або технічному фахівцю українське виробниче підприємство сплачує до бюджету сумарно 41,5% (ЄСВ за ставкою 22%, ПДФО за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 1,5%), а також додатково 20% ПДВ. Структуру оподаткування для другого варіанту виплати зарплати наведено у формулі: 

   

Таким чином, на кожні 100 грн, що безпосередньо перераховуються працівнику, промислове виробниче підприємство сплачує зверху сумарно 81,86 грн податків(!). При цьому в першому випадку IT-фахівець, сплачуючи всередині країни мізерні податки, створює цінності та продукти для великих зарубіжних корпорацій, посилюючи і без того потужну економіку провідних зарубіжних країн світу.

Високі податки, по-перше, роблять практично неможливим отримання прибутку промисловими підприємствами, вимушеними працювати за заниженими цінами на внутрішньому ринку з низьким рівнем платоспроможності, а по-друге, ускладнюють формування конкурентних цін для виведення української продукції на експорт.

Тому для стимулювання промисловості замість трьох існуючих податків, що складають у сумі 41,5%, необхідно встановити єдиний податок на зарплату для промислових виробничих підприємств зі ставкою, що не перевищуватиме 10–15%. А для окремих категорій працівників (технічні фахівці, IT-фахівці) – встановити податок на зарплату зі ставкою, що не перевищуватиме 5% (аналогічно податку в IT-компаніях).

Такий підхід дозволить українським промисловим виробничим підприємствам:

  • Офіційно, без залучення ФОПів-посередників, наймати на роботу на українське промислове виробництво найкращих випускників технічних вузів і грамотних технічних фахівців країни, нарощуючи конкурентоспроможність вітчизняної продукції.
  • Запобігти масовому виїзду висококваліфікованої молоді на заробітки або ПМЖ до розвинених країн світу.
  • Залучати в український виробничий промисловий сектор економіки потужні сучасні команди R&D для розробки і подальшого запуску в серію нових конкурентоспроможних промислових продуктів українського виробництва. Це сприятиме  швидкому зростанню промисловості та збільшенню кількості робочих місць на цих підприємствах.
  • Відновити повністю зруйновану за роки незалежності систему середньої спеціальної освіти. Зараз в Україні вже майже не залишилося училищ для підготовки кваліфікованих молодих слюсарів, монтажників, зварювальників тощо, а ті кого готують, часто виїжджають працювати за наймом в іноземні компанії.
  • Перетворити роботу на українському промисловому виробництві на високооплачувану, престижну та шановану.

2.3.2. Залучити, нарешті, крупні місцеві та закордонні інвестиції в українське промислове виробництво, а не тільки в ОВДП, IT та сільське господарство.

2.3.3. Законодавчо надати можливість промисловим виробничим підприємствам без додаткових податкових нарахувань, норм та обмежень за необхідності залучати сторонніх «самозайнятих» ФОПів.

На сьогодні жодне українське промислове підприємство НЕ може найняти IT-фахівця у формі ФОП, якщо вся його робота виконується для даного підприємства. Проте, якщо, наприклад, IT-шник у рамках аутсорсингу виконує роботи для зарубіжних компаній, то податковим послабленням для його роботодавців в Україні немає меж.

Це повністю дискримінаційна податкова політика, яка відповідає інтересам лише великих IT-аутсорсингових компаній. Існуюче законодавство закріплює багаторазову різницю між податками, які сплачують IT-аутсорсери, та податками, якими обкладається зарплата програміста, легально влаштованого у штат українського виробничого підприємства. Це, фактично, сприяє подальшому розвалу  промислового виробництва України, роблячи його повністю неконкурентоспроможним.

Такі незначні податки в IT-сфері з одного боку і драконівські податки та постійні перевірки у виробничому і промисловому секторах з іншого на довгі роки закріплюють вже давно сформований  «центробіжний» та «аутсорсинговий» імідж України. Він полягає в тому, що держава Україна вже три десятиліття пишається успіхами своїх колишніх громадян за кордоном і давно змирилася з думкою, що вже не створить нічого нового та проривного ні для свого, ні для світового ринку, розглядаючи себе як переважно аграрну країну із назавжди розваленим промисловим виробництвом.

2.3.4.  Звільнити українських виробників від необхідності платити податок на зарплату молодих співробітників віком до 28 років. Такий підхід використовується у країнах ЄС для запобігання трудової міграції молоді з країни.

2.3.5. Для українських промислових виробничих підприємств кардинально, а не “косметично” знизити ПДВ – до 5–10% і нижче, або прибрати його взагалі.

2.3.6. Скасувати існуючу практику сплати ПДВ за першою подією при відвантаженні виробничої продукції замовнику ДО надходження від нього грошей. Це актуально особливо в останні 3–4 роки, коли багато покупців просять відстрочку платежу. Така практика сплати ПДВ ДО надходження будь-яких платежів на розрахунковий рахунок виробничих підприємств вимиває обігові кошти та змушує звертатися до банку і брати гроші під колосальний відсоток і тверду заставу.

2.3.7. Запровадити ввізні мита на закордонні товари-замінники, якщо аналогічні товари виробляються в Україні місцевими виробниками.

3. ЧОМУ ТРЕБА ПОЗБУТИСЯ СТРАХІВ І ШВИДКО РЕАЛІЗУВАТИ СТРАТЕГІЮ

  • Політикам, економістам, юристам і податківцям, державним чиновникам, депутатам та іншим відповідальним особам треба нарешті припинити боятися давно назрілих змін. Сьогодні у держави Україна вже немає часу все ретельно зважувати, прораховувати, роками погоджувати, десятиліттями гальмувати і нескінченно відкладати швидке введення простих і зрозумілих кроків, які треба було почати робити вже давно.
  • Державі треба усвідомити, що немає ніякого окремого українського шляху. Немає ніяких унікальних економічних «див». Всі «дива» вже вигадані в Сінгапурі, Японії, Малайзії, ОАЕ, Китаї та розвинених країнах Заходу. Треба просто взяти найкраще із зарубіжного досвіду та зробити «Copy & Paste». Тобто скопіювати найкраще і методично його впроваджувати.
  • Після війни зруйновані економічні системи розвинених країн піднімалися головним чином завдяки відкритій жорсткій протекціоністській державній політиці. І до цього дня економіка цих держав, незважаючи на рекламні твердження про її відкритість, насправді все ще залишається досить закритою численними стандартами, багатоступеневою системою сертифікації, а іноді й відвертим протекціонізмом.
  • Як зазначив свого часу Дж. Кеннеді, зараз дуже великий «ризик комфортного байдикування».  Сьогодні у держави Україна вибір невеликий – «швидка або мертва».
  • Годі боятися, що через зниження податків надходження до бюджету зменшаться – варто згадати «рейганоміку». Спочатку надходження до держбюджету США дійсно дещо зменшилися, а потім економіка почала швидко зростати. Результат – Рейгана не обрали на третій термін тільки через обмеження в Конституції США.
  • Запропоновані у Стратегії зміни існуючих систем, що здаються радикальними, насправді приведуть до створення нових робочих місць, підвищення інвестиційної привабливості українських виробничих промислових компаній і, як результат, до збільшення податкових надходжень. Крім цього, вдасться уникнути мільярдних витрат на утримання зростаючої просто зараз багатомільйонної армії безробітних.
  • Економістам, фінансистам, податківцям і політикам треба припинити боятися, що при різкому зменшенні податків промислові виробничі підприємства ухилятимуться, вивертатимуться і не платитимуть податки, йдучи в тінь. Навпаки, зменшення податків виведе з тіні мільярди гривень, дозволить забезпечити гідну зарплату на виробництвах та сформувати конкурентні ціни на українську продукцію для виведення на експорт.
  • Поки в період карантинної кризи США і Європейський Союз швидко вживають заходів із порятунку та підтримки бізнесу шляхом мільярдних вливань і надання дешевих кредитів, Україна, як завжди, продовжує стояти на узбіччі, розраховуючи обійтися незначними “косметичними” змінами. У той же час для ефективного перезапуску економіки необхідно максимально швидке стимулювання вітчизняного промислового виробництва.
  • Сильна Україна викликатиме набагато більшу повагу світової спільноти, ніж країна, яка постійно просить гроші в іноземних кредиторів. Відродження українського конкурентоспроможного промислового виробництва дозволить Україні нарешті розрахуватися з багатомільярдними кредитами, набраними за роки незалежності, і стати дійсно самостійною державою.

ВИСНОВОК

Запропонована стратегія виведення економіки України з перманентної кризи включає проведення радикальних і швидких змін у трьох основних системах країни: політичній, банківській та податковій. Реалізація зазначених змін дозволить швидко запустити і стимулювати зростання власного конкурентоспроможного українського промислового виробництва, створити мільйони робочих місць і в підсумку зробити Україну сучасною, індустріальною та інвестиційно привабливою країною.

Генеральний директор фірми «СЕМПАЛ», к.т.н. Покрас С. Й.

Директор фірми «СЕМПАЛ», к.т.н. Покрас О. Й.

Фірма «СЕМПАЛ» заснована в 1992 році та є українським виробником ультразвукових лічильників тепла і води (виробничі галузі – приладобудування, машинобудування). На сьогодні десятки тисяч наших приладів працюють по 15-20 років у 8 країнах світу.

Станислав Погорилов
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Комментарі

Останні новини

Выборы в Беларуси"Уже народ, а не народишко!". Как выборы-2020 изменили Беларусь